У гостях у нелюда: що показав африканський саміт Путіна

Перш за все, зазначимо, що 22 африканські делегації на нинішньому саміті в РФ — це більше, ніж зібрала аналогічна зустріч у 2023-му в Санкт-Петербурзі, куди приїхали 17 лідерів, але менше дебютного саміту в Сочі 2019 року, в якому брали участь керівники 45 країн континенту.

Путін, який на п'ятому році своєї «СВО» завдяки зусиллям Трампа вже не почувається міжнародним вигнанцем, провів на полях саміту окремі зустрічі з лідерами африканських країн. Але про це трохи згодом.

Важливо відзначити, що якщо перший саміт у Сочі у 2019 році проходив під девізом «повернення Росії в Африку», а другий мав свідчити «про авторитет РФ у світі після 2022 року», то третій зосередився на економіці. «За кілька років відзначено помітне зростання взаємної торгівлі. Російсько-африканський товарообіг минулого року перевищив $27 млрд. У 2022 році, до речі, він був усього лише $18 млрд. Зростання значне», — заявив кремлівський диктатор. «Щоправда, звичайно, і цього недостатньо. Переконаний, нам під силу вже в найближчому майбутньому ще більше наростити цей показник як мінімум удвічі й точно подолати позначку в $50 млрд», — додав бункерний упир.

Хоча представників західних країн на так званому саміті не було, їх активно обговорювали за очі. Зокрема, Путін заявив про тих, «хто звик мислити колоніальним минулим, казково збагачуватися за чужий рахунок» і тепер займається «хижацькою неоколоніальною експлуатацією природних і людських ресурсів». Кремлівський диктатор також поскаржився на те, що деякі західні керівники нібито втрутилися в підготовку саміту й переконали окремих африканських лідерів не їхати до Москви.

Нині на болотах ротами роспропагандистів різних калібрів і мастей сурмлять про «унікальну результативність форуму» та присутність на ньому представників практично всіх країн африканського континенту. Водночас у вітчизняному МЗС підкреслюють, що Кремль використовує подібні платформи для подолання міжнародної ізоляції, обходу санкцій і залучення громадян Глобального Півдня до лав своїх «визволителів».

«За парадним фасадом дипломатичного тріумфу ховається спроба Путіна використати Африку як ресурсний резервуар в умовах затяжного протистояння з Україною», — констатує Politico. Водночас французька Le Monde акцентує, що Кремль веде в Африці «війну за вплив», спрямовану на послаблення позицій західних держав на континенті.

Зі свого боку британський журнал The Economist зазначає, що для Путіна цей саміт став частиною скоординованих зусиль, «щоб переконати Глобальний Південь у тому, що Росія бореться від імені глобальної більшості проти неоколоніалізму».

Реакція медіа африканського континенту зосереджена на отриманні конкретної вигоди. Ключовий акцент робиться на обіцянці Москви щодо постачання зерна (понад 13 млн тонн за дев'ять місяців 2026 року) та добрив.

«Африка, яка має найбільший представницький блок в ООН, стає дедалі більш самостійним гравцем. Деякі лідери континенту використали саміт у Росії, щоб закликати до завершення війни в Україні та реформування Ради Безпеки ООН для розширення прав самого африканського регіону», — підкреслює Associated Press.

Дійсно, на саміті «Росія-Африка» група африканських лідерів закликала Путіна припинити його горезвісну «СВО» і відновити Чорноморську зернову ініціативу. Зокрема, президент Єгипту Абдель Фаттах ас-Сісі наголосив на важливості припинення бойових дій в Україні, які «занадто затягнулися». Зі схожими за змістовим наповненням меседжами виступили лідери Сенегалу, Замбії, Уганди та Конго. Водночас ключовою темою, що порушувалася на путінському збіговиську з боку низки африканських країн (зокрема Нігерії та ПАР), стало занепокоєння через незаконне вербування та участь їхніх громадян у війні РФ проти України. Такі тематичні кейси, про які «чомусь» промовчали росЗМІ, під час двосторонніх зустрічей на полях саміту з кремлівським диктатором порушували й інші африканські лідери, зокрема президент Кенії Вільям Руто. Він, серед іншого, закликав Путіна «покласти край війні». Путін, зрозуміла річ, «поклав» на всі ці мирні заклики африканських гостей.

«Росія продовжує війну на виснаження, поєднуючи наступальний тиск на фронті, систематичні удари по цивільному населенню та критичній інфраструктурі з агентурною, диверсійною та розвідувальною діяльністю.

Україна зберігає здатність завдавати противнику асиметричних ударів, зокрема по об'єктах, які забезпечують його військову машину. Водночас залежність від західних систем протиповітряної оборони, запасів ракет-перехоплювачів і політичних рішень Вашингтона залишається одним із ключових стратегічних обмежень. На міжнародному рівні дедалі помітнішими стають суперечності між реальними потребами стримування Росії та прагненням частини західних політичних еліт створити умови для переговорного процесу. Для України важливо, щоб дипломатичні ініціативи не супроводжувалися одностороннім обмеженням її оборонних можливостей», — зазначає, аналізуючи нинішню ситуацію, експерт з питань національної безпеки, генерал-майор запасу СБУ Віктор Ягун.

Акцентувавши на тому, що головним критерієм ефективності будь-яких переговорів є не кількість політичних заяв і дипломатичних контактів, а реальне скорочення російського військового потенціалу, він підсумував: «Збереження життів українців, гарантування національної безпеки та забезпечення суверенітету України.

Саме це має визначати подальшу українську позицію у відносинах із союзниками та партнерами».

Увагу на те, що Кремль зараз у розмовах про закінчення війни починає додавати нові ввідні, звертає керівник Інституту світової політики Віктор Шлінчак: «І перше з цих ввідних — це розшифровка «гарантій безпеки для Росії». У розумінні Путіна та його кліки мирний договір з Україною може бути підписаний, якщо НАТО відступить від кордонів з Росією. Тобто за статусом члена мають втратити всі, хто увійшов до Альянсу, починаючи з 90-х років. По суті, йдеться про 16 країн, які набули членства з 99-го року. Від Польщі — Чехії — Угорщини до Фінляндії та Швеції. А це не просто максималістська вимога, яку було артикульовано у 2007-му в Мюнхені, а й відкрите пояснення, що війна в Україні — це привід розпочати розмову про масштабну геополітичну ревізію».

Відштовхуючись від вищесказаного, експерт прогнозує, що «російська війна з Європою просто неминуча, і вона також буде екзистенційною за своєю суттю».

«Росія постійно говорить про загрози для себе, про те, що Росію обдурили, що не рахуються з її місцем у світі. Це при тому, що напад на РФ ніхто і ніколи не розглядав як симуляційну модель. Навпаки, Північноатлантичний союз був якраз побудований, щоб був механізм стримування від агресії. Тому жодних підстав вважати, що війна в Україні може закінчитися, щойно Путін отримає весь Донбас або навіть записані в Конституцію РФ території, немає сенсу. Росія бачить набагато більші стратегічні цілі. І розвал НАТО — одна з найголовніших», — констатує Віктор Шлінчак.

На його переконання, до березня-квітня наступного року у Москви будуть можливості «продавлювати» Україну на капітуляцію, після чого для нашої країни може виникнути невелике вікно можливостей. «Якщо темп війни не почне вмирати до вересня 2027-го, наступною точкою для кардинальних змін можуть бути вже тільки 2029–2030 роки», — резюмує Віктор Шлінчак.