Війна на Східному фронті 2022: названо головні відмінності від позиційних боїв останніх 7 років

Раніше ми публікували першу та другу частини доповіді Королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень Великобританії (RUSI) на 66 сторінках, у яких проведено аналіз особливостей перебігу російсько-української війни з лютого до липня. Його переклад та аналіз наводять tg-канал «Бути або» та фінський військовий аналітик Мікко Лааксонен у Twitter- акаунті.

У попередній частині пунктах 41-43 розглядалося оточення російськими військами Маріуполя. У нинішній третій частині у 32 тезах наводиться аналіз генеральної битви за Донбас, де названо основні відмінності нинішньої війни від позиційних боїв з 2015 року після укладання Мінська-2 і до повномасштабного російського вторгнення 24 лютого:

1. Зазнавши невдачі під Києвом, Черніговом та Сумами, російські війська сфокусувалися на напрямі, який, на думку командування ЗСУ перед початком вторгнення, був для України найнебезпечнішим: Донбас.

2. У т.зв. «ДНР» та «ЛНР» вдалося мобілізувати близько 35 тисяч людей. На початок Битви за Донбас багато підрозділів, що складалися з мобілізованих, було виведено з ладу через великі втрати.

3. У російському уряді через великі втрати під Києвом протягом усього квітня точилися дискусії щодо проведення мобілізації. (Однак 9 травня Путін мобілізацію не оголосив, а зробив це 21 вересня – прим. ред .).

4. Українські підрозділи були також серйозно виснажені. У ЗСУ співвідношення поранених до загиблих після першого етапу війни становило приблизно 5 до 1. Але 40% поранених отримали довічні каліцтва.

5. В умовах ключовим чинником стала здатність швидко проводити ротацію військ. Бійці ЗСУ, які взяли на себе удар на початку вторгнення, фактично місяць беззмінно залишалися на передовій, адже поки Україна проводила мобілізацію, їх не було ким замінити. Проте бойовий дух України залишався на найвищому рівні.

6. Найважливішим чинником, що вплинув тактику ЗСУ на Донбасі, став масштаб військових злочинів, скоєних армією РФ на тимчасово окупованих територіях (Буча, Бородянка, Ірпінь тощо.). Цей чинник багатьма недооцінюється. Адже він прямо позначився на подальших діях Сил оборони України.

7. Як описувалося в попередніх частинах, Україна досягла успіху на першому етапі завдяки тактиці маневреної оборони: ЗСУ заманювали російські підрозділи у зручні населені пункти та місцевість, де потім по них завдавали нищівного удару.

8. Після Бучі виявився серйозний побічний ефект цієї тактики. Людські жертви на територіях, з яких ЗСУ відступали на догоду військовим цілям, стали несумісними з подальшим застосуванням цієї тактики (Тепер у складних умовах опинився Херсон, який після звільнення 11 листопада систематично обстрілюється важкою артилерією, а мирні жителі зазнають непоправних втрат – прим. ред.).

9. Українське політичне керівництво постало перед непростою моральною дилемою: змиритися з жертвами серед мирного населення, заманюючи російські війська та завдаючи їм максимальних втрат або до останнього утримувати території, щоб не пускати туди армію РФ.

10. Вибір було зроблено на користь другого. Жертвувати мирним населенням, яке ЗСУ зобов'язалися захищати, було вважати неможливим, навіть якщо це призводило до військово-тактичних диспропорцій. Це зумовило тактику ЗСУ на Донбасі.

11. Незважаючи на те, що пріоритет утримання територій вів до прямого зростання втрат серед українських військових, автори доповіді не вважають це політичне рішення неправильним. Навпаки, вміння дотриматися здорового балансу між військовими цілями та моральною складовою є сильною стороною української держави, яку вона неодноразово демонструвала протягом цієї війни.

12. Ситуація для України ускладнювалася тим, що до початку Битви за Донбас ЗСУ практично виснажили свої запаси радянських артилерійських боєприпасів та РСЗВ (за початковими розрахунками їх вистачало на шість тижнів, див. пункт №14 у першій частині).

13. На першій стадії війни (лютий-березень) підтримка України Заходом була майже символічною. Фактично Україна зупинила Росію власними силами.

14. До початку російського наступу на Донбасі (середина квітня) із західного важкого озброєння Україні встигли передати лише кілька гаубиць M777, які швидко вийшли з ладу через проблеми з обслуговуванням.

15. Рання стадія Битви за Донбас застала Україну в найуразливішому становищі за весь час цієї війни з погляду військової техніки. Завдяки абсолютній перевазі у кількості боєприпасів Росія швидко досягла вогневого домінування. У травні та червні перевага РФ в артилерії досягала 12 до 1.

16. Для українських підрозділів не було нічого незвичайного в тому, що на вогневій ділянці за 3 км на них за добу вивалювалось 6 тисяч снарядів. Проте вони хоробро утримували позиції, а просування ЗС РФ було повільним.

17. Незважаючи на колосальну перевагу ЗС РФ в артилерії на Донбасі (12 до 1 у травні-червні), їхнє просування було нешвидким. Росія намагалася оточити українські війська на Донбасі з півночі та півдня – у так звані «кліщі», щоб створити оперативний «котел».

18. Загальний оперативний задум російського командування виглядає здоровим. Проте ЗС РФ зосередилися на «лобовому штурмі фортець».

19. Це допомогло українським артилеристам компенсувати нестачу боєприпасів: їм було простіше вести концентрований вогонь по скупченню російських військ.

20. Також українським силам на Донбасі допоміг несподівано довгий опір захисників Маріуполя (див. пункт № 41-43 частини другої). Ув'язнувши в облозі «Азовсталі», російське командування кілька тижнів не могло перекинути резерви для наступу на Донбас із півдня.

21. У результаті перша спроба механізованого прориву української лінії оборони провалилася. Росії довелося перейти до тактики маневреного вогню. Але її слабо мотивована піхота відмовлялася йти у бій без попередньої потужної артпідготовки. Це сповільнювало поступ.

22. Ефективність російської артилерії була низькою. Їй не вистачало добре навчених навідників вогню. Це зумовило різницю у тактиці: російська артилерія діяла батареями, отримуючи вогневі завдання з командних штабів. Українська артилерія діяла поодинокими розрахунками, кожен із яких отримував вогневе завдання від свого навідника.

23. Ті російські артпідрозділи, які мали свої розвідувальні БПЛА, могли завдавати удару вже через 3-5 хвилин після виявлення цілі.

24. У артпідрозділів РФ, наведенням для яких займалися командні штаби, все було складніше: штаби просто по порядку додавали нові цілі в міру їх надходження та йшли за списком. У результаті ураження тактичної цілі йшло 20-30 хвилин, а оперативної - до 48 годин.

25. У цих умовах легкі дешеві безпілотники набували особливої цінності. Середня тривалість життя квадрокоптера типу DJI Mavic на цій війні – три польоти. У прямокрилих БПЛА (типу російського Орлан-10 або українського СКІФ) - шість польотів. До кінця червня 90% українських легких БПЛА було знищено.

26. Важкі безпілотники типу «Байрактар» ТБ2 (Bayraktar) у ЗСУ та «Оріон» у ЗС РФ показали себе більш уразливими через свою дорожнечу. Вони застосовувалися лише у сприятливих умовах

27. Згодом ЗС РФ перейшли до атак хвилями, які показали себе більш ефективними: вони посилали мобілізованих із «Л/ДНР», щоб виявити українську вогневу позицію та спрямувати на неї артилерійський вогонь. Бійці ЗСУ були змушені або відходити, поступаючись територією, або зазнавати важких втрат.

28. Після масованого артилерійського вогню ЗС РФ посилали на зачистку десантників, спецназ або «вагнерівців». Примітно, що на цій стадії війни спецназ використовувався як легка або механізована піхота.

29. Для ЗС РФ дуже важливо було захопити позицію до ночі. Українці ж уночі йшли у контратаки та відбивали позиції. Іноді цей цикл повторювався кілька днів.

30. Але максимальним результатом таких атак було просування ЗС РФ на кілька кілометрів на день, залежно від того, наскільки далекою була наступна оборонна позиція ЗСУ. Це просування давалося ціною величезних втрат, які несли мобілізовані з «Л/ДНР».

31. Кількість вогню, що обрушується на лінію фронту, поступово знищувала українські захисні позиції до того ступеня, коли їх було неможливо використати. Це призвело до рішення відступити з Сєвєродонецька в середині червня.

32. Підтримувати такі темпи вогню ЗС РФ вдавалося завдяки налагодженому постачанню снарядів, палива та ПММ залізницями. Обсяги постачання були величезними. Наприклад, через одну станцію Ровеньки (Луганська область) з 1 по 19 квітня пройшло 228 залізничних цистерн загальною масою 13,6 тисячі тонн. Але ситуація змінилася у середині липня, коли в України з'явилися HIMARS.

Позиційні бої на Донбасі

Другі Мінські угоди означали заморожування конфлікту. Бої за Дебальцеве та Мар'їнку на початку 2015-го визначили лінію Східного фронту, хоча так звана сіра зона, яка розділяє позиції сторін, залишалася дуже широкою — від двох-трьох до 10–15 кілометрів. На цій території продовжували жити десятки тисяч цивільних: без муніципальних адміністрацій, без поліції, лікарів, часто без води та електрики. Військові там були єдиними представниками влади.

Мінські угоди не були реалізовані. З цього моменту і до літа 2019 року сторони сходилися дедалі ближче, часто відвойовуючи кожен кілометр чи кілька сотень метрів та встановлюючи там цивільну владу. І до 2018–2019 років вони вже стояли дуже близько один до одного, на відстані стрілецького пострілу між ними була лінія буквально у 200 метрів.

На той час кількість жертв зменшилася. Там майже перестали застосовувати важку зброю. Якщо в перший рік війни застосовувалося все — і авіація, і артилерія, і танки — і більшість цивільних гинули саме від застосування такого озброєння, то потім у 2018–2019 роках характер воєнних дій змінився: території по лінії зіткнення замінували. Регіон перетворився на один із найбільш замінованих у світі, почалася снайперська війна, застосовувалися дрони.

Це була позиційна війна, обидві сторони окопалися там дуже глибоко і з обох боків контролювали лінію фронту. Іноді відбувалися якісь сплески бойової активності, але потім наставало перемир'я, все затихало. Жертв серед цивільного населення в цей період було значно менше, і основною причиною вже були міни і снаряди, що не розірвалися.

У липні 2020 року сторони досягли серйозного перемир'я, і за п'ять місяців жертв майже не було. Перестрілок було мало, військові майже не гинули. Але навесні 2021 року знову розпочалося загострення. Жодної військової динаміки, яка могла б спровокувати це загострення, на Донбасі не було.

До середини лютого 2022 року на Донбасі було значно тихіше, ніж до [перемир'я] липня 2020 року, нагадує видання Meduza. Все змінило 24 лютого 2022 року.

Нагадаємо, у Кремлі встановили нову дату захоплення Донецької області.

Фото: Donpress.com