Як бажання поставити в рамки короля призводить до несподіваних масштабних наслідків

Іноді уроки історії показують, як небезпечно робити помилки щодо правителів, які мають майже необмежену владу

Англійського короля Генріха VIII відмова Римського Папи, датована 7 березня 1530 року, розірвати його шлюб з безплідною Єкатериною Арагонською, розлютила. Адже він хотів одружитися з Анною Болейн, а Катерина не давала йому розлучення, оскільки воно означало б для неї ув'язнення в монастирі.

Англія в плані церковної влади тоді ще перебувала під егідою Римського Папи, а той, як і належить суворому католику, як було сказано вище, розлучення Генріху VIII не дав і навіть випустив буллу про законність шлюбу Генріха та Єкатерини.

У відповідь король в 1534 ініціював прийняття в Англії Акту про верховенство королівської влади над церковною і був проголошений главою англійської Церкви, датою якщо не народження, то, образно кажучи, "зачаття" якої було 7 березня 1530-го.

Втім, для Анни Болейн це нічим добрим не закінчилося. Спершу незаконна, а згодом законна дружина короля, вона так і не змогла дати йому спадкоємця чоловічої статі. Анна пережила два викиди і король, що вже знайшов їй заміну, вирішив позбутися дружини. Анна була звинувачена у всіх смертних гріхах, включаючи інцест і зраду чоловікові - а зрада королю прирівнювалася до державної і каралася смертною карою.

Єдиний милосердний на той час вчинок, який зробив у цій ситуації Генріх VIII - замінив спалення на багатті обезголовленням, що й сталося на королівському дворі в присутності всієї знаті.

Вся ця сімейна королівська драма давно стала історією та матеріалами для романів і фільмів, а Англіканська церква залишилася і зараз налічує 25 млн. парафіян. Формально вона вважає себе реформованою кафолічною церквою, але при цьому її організаційні реформи втекли від католицької церкви дуже далеко.

А почалося все з відмови у розлученні...

Фото: Кентерберійський собор – головний собор Церкви Англії Вікіпедія