Як ми докотилися до політичної божевільні

Відчуття, що живеш у божевільні. Бульварні інтерв‘ю Богдана Гордону, зірки медведчуківських каналів стають обличчями рейтингових і державних телеканалів. Арахамії і тищенки правлять твоєю країною у час війни…

У когось розпач, бо він чи вона не розуміє, за що ж нам випало таке покарання. Хтось робить винним «народ». Так просто легше - списати все на абстрактний «народ». У мене ж злість, бо вже у 2016 році чітко усвідолював, до чого це все йде. Волав про необхідність жорсткого закриття прокремлівських каналів масової пропаганди. З ким тільки про це не говорив, детально розкладав. Ініціювали з небагатьма однодумцями кампанію «Закрий пельку Кремлю». Інші ж думали, що якось воно та й буде. Тішилися Мінськими домовленостями, які також абсурдизували ідею спротиву агресору. Кульмінацією пропагандистської роботи росіян стала поява в Україні запиту на Зеленського у час війни.

Ми багато чого втратили, бо не перевели країну на рейки війни, коли війна почалася. Буквально кожен українець мав так чи інакше відчувати, що справжня війна триває. Не повинно було бути пощади нічому, що сприяє збройній і гібридній агресії росіян.

Не раз про це писав. Буду наголошувати про це ще і ще. Ми пожинаємо зараз плоди легковажного ставлення до російської агресії упродовж усіх восьми років війни.