Захоплення Луганщини: як і чому Путін може «заморозити» велику війну

Днями влада так званої «ЛНР» організувала прес-тур для іноземних журналістів у тимчасово окупований Лисичанськ. Якщо двома словами описати зняті репортером Reuters кадри, можна констатувати: місто-напівруїна. Однак у Кремлі «взяття» Лисичанська від якого крім назви мало що залишилося, подають під солодко-нудотним соусом нібито героїчних досягнень путінських військ.

Нещодавно міністр оборони Росії Шойгу особисто прозвітував Путіну про захоплення практично всієї території Луганської області. Путін назвав це «перемогою» і заявив, що підрозділи, які брали участь в операціях на цьому напрямку, повинні «відпочити і наростити свої бойові здібності». До речі, на радостях Путін дав зірку Героя Росії генералу Олександру Лапіну за бої на Луганщині. Лапін, нагадаємо, став широко відомим після журналістського розслідування про те, як він нагородив «медаллю Жукова» свого сина. А Лапін-молодший зараз командує елітним танковим полком у Підмосков'ї, що провально наступав на Київ та Чернігів, розгубивши дорогою половину танків і кадрового складу. Очевидно, що в будь-якій цивілізованій армії командувач після такого скандалу пішов би у відставку, але росвійська до них не належить і тут навпаки, за «зашквари» очікують заохочень, головне — зберігати лояльність до бункерного мешканця…

Так званий голова «ЛНР» Леонід Пасічник написав у соцмережах, що російським військовим «доводилося акуратно відвойовувати буквально кожен будинок, кожну вулицю та кожне селище». Голова Луганської військової адміністрації Сергій Гайдай це спростовує, зазначаючи, що у районах боїв «визволителі» зруйнували 90% інфраструктури та 60% житлових будинків. З Луганської області виїхало 300 тисяч людей. Після відходу ЗСУ у Сєвєродонецьку залишилося 8 тисяч жителів, а в Лисичанську – десять тисяч. «Особисто мені важко та боляче, але це не програна війна. Це лише одна битва, яку ми програли. Ми повинні зберегти свої війська, щоб, коли надійде достатня кількість зброї, що поставляється Заходом, ми могли вести звичайні дії і контратаки», - підкреслив Гайдай.

З української точки зору в історії з Лисичанськом все гранично ясно: військово-політичне керівництво намагалося за всяку ціну уникнути повторення Маріуполя. Про це прямо прямо заявив президент Зеленський: «Ми відбудуємо стіни, ми повернемо землю, але найбільше треба рятувати людей!». Те саме говорить Сергій Гайдай: «Наші війська відійшли на більш укріплені позиції... Ми п'ять місяців тримали оборону Луганщини. Поки ця оборона трималася, ми будували нові укріплення на Донеччині. Нині війська пішли туди». А ось скандально відомий радник голови ОП Олексій Арестович навіть назвав оборону Лисичанська та Сєвєродонецька «успішною військовою операцією». З урахуванням того, що над обома містами зараз майорить російський прапор, ця логіка може здатися дещо спотвореною. Однак Арестович говорить про те, що ЗСУ грали у довгу, виграючи дорогоцінний час. Щоб зрозуміти цю логіку, потрібно зрозуміти важливість західної зброї для опору України. У військових колах кажуть, що надані США, що вже діють на фронті HIMARS, кардинально змінюють баланс конфлікту. Іншими словами, більше часу означає більше поставок, що у свою чергу схиляє шальки терезів на користь ЗСУ, особливо через те, що через санкції Росії буде важко замінити відпрацьоване обладнання та боєприпаси.

Разом з тим, якщо керуватися тезою Кремля, що його головна мета – «звільнення» Донбасу, то практично повне захоплення Луганщини робить цю мету на крок ближчою. Тепер Росія сконцентрується на тому, щоби захопити Донецьку область. Про це говорять і українська влада, і західна розвідка, і військові експерти. Зокрема, головними напрямками наступу мають стати найбільші підконтрольні Україні міста Донбасу – Слов'янськ та Краматорськ. Однак ширша розстратегія поки залишається не до кінця зрозумілою. Це, якраз після відходу ЗСУ з Лисичанська побічно підтвердив сам Путін, коли заявив, що підрозділи, які брали участь в активних бойових діях на Луганському напрямі, повинні відпочити. Цей вислів наштовхує на думку, що бункерний мешканець, насолоджуючись «перемогою» в Луганській області, може незабаром якщо не оголосити про припинення «спеціальної військової операції», то поставити її на паузу. Такий крок, а саме тимчасове чи тривале припинення вогню з боку РФ, на думку військових експертів, може послабити міжнародну військову підтримку України. Офіційний Київ, про що наочно свідчить риторика і військового та політичного керівництва нашої країни, безперечно, продовжить боротьбу, але без постійного потоку зброї лінія фронту справді може стати «замороженим» конфліктом, подібно до того, як це було між 2014 та 2022 роками. Подібний сценарій є цілком зручним для Росії, яка б продовжила тримати українців у стані постійної тривоги та заворушень, але апріорі неприйнятний для нашої країни.

"Нам потрібно більше, більше, більше зброї", - це ключові слова українського офіцера з його розмови з журналістом видання Politico Крістофером Міллером. Кілька днів тому цей український військовий був поранений уламком міни та госпіталізований. Він підтвердив, що українські сили зазнали величезних втрат під Лисичанськом. Судячи з його розповіді, основною причиною відходу стала нестача артилерії, танків та відсутність ротації особового складу. «Три тижні тому в його частині на північ від Попасної було 60 солдатів. Сьогодні має 20, решту вбито або поранено. Вони мало не опинилися в пастці, коли російські війська захопили Сєвєродонецьк та Лисичанськ. Їх відтіснили більш ніж на 30 миль на схід від вихідних позицій. Вони ще не отримали жодної нової західної зброї чи боєприпасів і покладаються на українські запаси радянських часів, які на небезпечно низькому рівні», - написав Міллер у Twitter.

«Він (український офіцер – ред.) каже, що російські танки та артилерія приносять найбільші проблеми. Кількість танків і гармат, що стріляють по них, просто шалена, а обсягу західної допомоги, що надається прямо зараз, поки що недостатньо, щоб переломити ситуацію на користь України. "Нам потрібно більше, більше, більше зброї", - сказав він мені", - підсумував журналіст Politiko.

Тим часом, на Банковій стверджують, що взяття Лисичанська буде останнім великим успіхом російських військ в Україні. «Мені вже з прогнозами втрачати нічого. Але це (Лисичанськ - ред.) - Останній успіх російської армії в цій війні. Вони можуть взяти ще села, але міст не візьмуть», - заявив радник голови ОП Арестович, щоправда, з елементом самоіронії щодо нездійснених раніше своїх прогнозів. Крім того, він додав, що одним з головних досягнень операції з виходу з Лисичанська став «зламаний червоноармійський стереотип про крок назад, а злам стереотипу – це дуже дорогого коштує і це народження національної військової школи».

Цю «формулу Арестовича» жорстко розкритикували у соцмережах, мовляв, якщо керуватися такою логікою, то можна взагалі втратити весь Донбас і розпочати переговори про перемир'я з позиції слабкого гравця. Проте багато хто вважає, що рішення відступити з Лисичанська було обґрунтованим. Політолог Юрій Романенко переконаний у тому, що армію треба берегти, і боєздатність ЗСУ важливіша за конкретні міста: «Читаю стогін з приводу того, що ЗСУ вийшли з Лисичанська. Так слава Богу, що вийшли. Ці герої диванного фронту вважають, що краще б наших солдатів оточили, щоб ці Клаузівиці та Манштейни диванних операцій насолоджувалися новинами про те, як орди російської армії розбиваються про неприступний вал Лисичанської оборони. Проте реальність інша. Війна – це боротьба соціальних організацій, які спираються ресурси. У цій боротьбі армія є ключовим інструментом, а економіка є базою, яка дає ресурси. Якщо армію буде розбито, то Україна може втратити взагалі все. Тому армія сьогодні є вищою цінністю, ніж Лисичанськ чи Сєвєродонецьк. Тому Генштаб ухвалив абсолютно правильне рішення, яке підтримує Зеленський. Ми не зможемо виграти війну, якщо безглуздо спалюватимемо в її топці людські ресурси. Техніку ми отримаємо, людей навчимо, а от мотивованих людей не повернути. Їх треба берегти».

Зазначимо, що відхід ЗСУ з Лисичанська та з Луганської області було зумовлено проривом фронту путінськими «визволителями» від Попасної у бік траси Бахмут-Лисичанськ, після чого стало зрозуміло: вихід росіян до Сіверського Дінця та повне оточення українських військ у Лисичанську – справа найближчого часу. Тому вибір у нашого військового командування був, м'яко кажучи, вкрай невеликий: чи вчинити як у Маріуполі, залишивши війська в оточенні без жодних шансів на швидкий прорив блокади, чи наказ на відхід. Командування ЗСУ, як відомо, обрало другий варіант, дотримуючись тактики збереження боєздатних частин, які зможуть повноцінно продовжувати воювати. Але знов-таки було б ще чим воювати. Тому питання постачання західного озброєння в жодному разі не можна викидати на інформаційну узбіччя. Про це реально треба говорити 24/7, оскільки «заліза», як і гарматного м'яса в особі «визволителів», у Путіна ще вистачає з лишком.