Звільнити не можна залишити: у чому проблема з відставкою голови Міноборони Резнікова

Уже кілька днів рядом розвивається інтрига з відставкою міністра оборони Олексія Резнікова. Чутки про те, що глава МОУ може позбутися посади пішли під завісу минулого тижня, коли голова пропрезидентської збірної в Раді Давид Арахамія офіційно заявив, що на фракційному засіданні «слуг» ухвалено рішення Резнікова звільнити, призначити його міністром з питань стратегічних галузей промисловості, а новим керівником оборонного відомства зробити чинного голову української військової розвідки Кирила Буданова.

Пізніше Резніков недвозначно заявив, що йому ніхто не пропонував перейти в інше міністерство, а якщо воно і надійде, то від нього відмовиться. Власне, один лише цей коментар чітко продемонстрував, що з кадровими ротаціями у Міноборони не все просто та однозначно. Так воно зрештою і вийшло...

Перш ніж розповісти про пертурбацію навколо звільнень/призначень у МОУ, коротко нагадаємо про те, що передувало повідомленням про відставку Олексія Резнікова. Наприкінці січня видання «Дзеркало тижня» опублікувало статтю, де повідомлялося про суттєве завищення закупівельних цін на продукти харчування для військовослужбовців. Рєзніков назвав це «штучною інформаційною атакою під вигаданим приводом». Він пояснив завищені ціни на продовольство для наших захисників, зокрема на курячі яйця, помилкою при підготовці контрактів.

Проте заступника міністра В'ячеслава Шаповалова та голову профільного департаменту Міноборони Богдана Хмельницького, які відповідали за цей напрямок, було звільнено з посад, після чого правоохоронні органи повідомили їм про підозру у зловживаннях, а суд заарештував їх на 60 діб. Крім того, було звільнено начальника департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєнь та військової техніки МОУ Олександра Лієва.

До цього глава «Центру протидії корупції» Віталій Шабунін поширив дані про те, що Лієв нібито підтримував незаконний сепаратистський «референдум» у Криму у березні 2014 року. Сам чиновник назвав ці дані брехнею. Також УП повідомила, що Лієв нібито має російський паспорт, проте пізніше журналіст цього видання Михайло Ткач і головний редактор Севгіль Мусаєва назвали публікацію помилкою і вибачилися.

Дуже показово, що про відставку як неминучість говорили всі, окрім головної дійової особи. Олексій Резніков коментував все що завгодно – обмін полоненими, ситуацію на фронті, перспективи постачання нового озброєння нашими західними союзниками, але про те, що готується віддати ключі від міністерського кабінету, не згадував взагалі, ігноруючи інформаційні шуми навколо цієї теми. І лише після того, як нардепи-«слуги» Арахамія та Безугла повідомили, що фракція виступає за звільнення міністра оборони, пан Резніков прокоментував цей кейс. Прокоментував, зазначимо, досить різко, якщо не сказати зухвало. «Мені нізащо не соромно. Жоден чиновник не вічний у кріслі. Жоден. А ось рішення, чи бути мені міністром оборони чи не бути, приймає одна людина – верховний головнокомандувач, президент України Володимир Зеленський, відповідно до Конституції. Тому тільки за рішенням президента я прийматиму ті чи інші рішення». 

Якщо перекласти цей пасаж простою мовою, то чинний глава Міноборони надіслав монобільшість за відомим курсом російського корабля, що в умовах де-юре парламентсько-президентської республіки, коли саме ВР формує уряд, виглядає, м'яко кажучи, некоректно. Тим більше, що процедура призначення чи звільнення будь-якого міністра – прерогатива депутатського корпусу ВР. Так, кандидатури двох міністрів — оборони та закордонних справ подає до парламенту глава держави, але останнє слово саме за нардепами, які можуть у вирішальний момент «підкласти свиню» з урахуванням, перш за все, скажімо так, непростих відносин між керівником фракції Арахамією та головою ОП Єрмаком.

Останній, зважаючи на все, явно не проти втримати Резнікова, не бажаючи його «зливати». Взагалі, слід зазначити, що пан Єрмак останнім часом робить все, щоб монополізувати вплив на президента Зеленського. Нещодавня відставка конкурента Кирила Тимошенка, до якого особисто у Зе, як кажуть у кулуарах, не було особливих претензій – наочне підтвердження цього. Арахамія для Єрмака також «стороннє тіло», тоді як Резніков близька до нього людина.

Поки що у цій свистоплясці довкола відставки міністра оборони перемагає керівник президентського Офісу. Той же Арахамія позадкував, заявивши, що зміни голови МОУ цього тижня не буде. А взагалі «слуги» давали різні коментарі з поясненням зміни позиції.

Одні говорили, що це число технічна затримка, оскільки Буданову потрібен час, що піти на «цивілку» (міністром оборони, згідно з Конституцією, може бути лише цивільна особа, а Буданов генерал-майор – ред.) і потім Резнікова з посади міністра приберуть.

Інші ж заявляли, що взагалі зараз не час змінювати міністра оборони на тлі інформації про підготовку наступу росіян і важливих переговорів у рамках чергового раунду «Рамштайну».

Водночас представники монобільшості визнають, що ключова причина «танців» з відставкою глави оборонного відомства – конфлікт, що загострився між Арахамією та Єрмаком. До речі, на цьому тлі різко активізувалися штатні «експерти» Банкової (а саме – голови ОП), які в соцмережах як гарячі пиріжки штампують пости про те, чому не можна звільняти Олексія Резнікова. Аргументи наводяться різні, проте ключовий – один: напередодні анонсованого нового масового наступу рашистів нерозумно міняти голову Міноборони.

З одного боку, ці аргументи можна вважати цілком логічними та закономірними. Проте з іншого боку, Буданов не прийшов з вулиці, а очолює ГУР МОУ, тому в темі війни «плаває» значно глибше Резнікова, який сконцентрувався на міжнародному напрямі, тоді як його заступники «пилили» кошти, призначені для потреб наших захисників.

Поки що до кінця не ясно, чи вдасться Єрмаку відстояти Резнікова. Позиція фракції «Слуга народу» про його звільнення вже озвучена і поки що лобісти цього кадрового рішення говорять лише про якесь тимчасове відстрочення, а не тривале «заморожування» теми або зовсім спуск її на гальмах. Втім, очевидно, що спроби зірвати голосування будуть, як і те, що загостряться відносини між Єрмаком і Арахамією.

Дуже показово, що незважаючи на резонанс та широке громадське обговорення взагалі не коментує всі перипетії навколо Міноборони президент Володимир Зеленський, а саме за ним, ясна річ, останнє слово у цій скандальній історії.

«Зараз активно впроваджується теза про те, що Резніков чудовий міністр оборони, але помічники і заступники виявилися небайдужими до великої корупції. Резнікова можна зрозуміти. Офіційно він є членом команди президента Зеленського та Єрмака, так би мовити, номенклатурою «зелених». Він намагався вгадати будь-які найскромніші побажання членів команди, але те, що вони з ним роблять йому незрозуміло та прикро. Але помилка чи диявольська хитрість Єрмака в тому, що чим більше у ЗМІ оспівуватимуть і захищатимуть колишнього міністра оборони Резнікова, тим гірше виглядатиме майбутній міністр оборони Буданов, який теж є членом команди Зеленського і трохи Єрмака», - зазначає політолог Віктор Небоженко.

Експерт дуже і дуже влучно наголосив, що Буданов — лише зовсім небагато людей Єрмака, а отже голова ОП до кінця відстоюватиме «свого» Резнікова. Чи переможним стане цей кінець – дізнаємось у найближчому майбутньому. А ось для повноти картини без усіх цих конкурентно-підкилимних «тьорок» між різними групами у владі слід навести думку відомого воєнкору Юрія Бутусова.

«Найкраще розуміння, чому так відбувається в нашому Міністерстві оборони, є у тих, хто дивиться з окопа. На ВОПі під Бахмутом чи Кремінною, Авдіївкою чи Вугледаром одразу виникають однакові правильні питання. Чому не вивчають помилок у війні і не роблять висновків, щоб зменшити втрати людей? Чому так багато не бойових втрат і що робиться для їх зменшення? Чому на фронт досі направляють не навчених солдатів після кількох днів підготовки? Чому так гостро не вистачає наших мін та снарядів? Чому дрони постачають волонтери та навіщо їм заважають? Чому немає штатних посад операторів дронів та операторів РЕБ для боротьби з дронами в кожній роті та батальйоні? Чому немає системи технічного обслуговування сотень видів техніки, яку ми отримуємо, і навіть натовські гармати волонтери ремонтують власним коштом? Чому не купують ударні дрони, а їх виробляють волонтери малими серіями? Чому не вистачає виритих технікою позицій, невже у нас проблеми із залученням тракторів та землерийних машин? Чому не вистачає будівельних матеріалів та готових конструкцій для перекриття траншей від уламків? Чому не вистачає зв'язку? Чому військовослужбовцям у тилу скорочують зарплату, хіба їхня служба не має значення? Чому немає зрозумілого та прозорого порядку перекладів з частини до частини і з відомства до відомства, і переклади стали колами пекла, які не дозволяють швидко формувати бойові колективи? Чому командирів вимагають вести десятки форм звітності, чому так важко щось списати та отримати у цьому паперовому хаосі? Чому немає системи зв'язку з сім'ями загиблих та зниклих безвісти, і вони самі мають вирішувати свої питання? І коли до цих десятків «чому» додаються ще чомусь неможливість купувати форму, спальні мішки, бронежилети, яйця так, щоб хтось не вкрав, то оцінка діяльності Міністерства оборони стає дуже чіткою», - зазначає журналіст.

«Звичайно, для керівників, які вважають, що управління війною – це прес-релізи та комфортні міжнародні конференції, усіх цих «чому» не існує. Вони впевнені, що залишаться лише там, нагорі, і ніколи не дивитимуться на війну з окопа», - підсумовує Бутусов, передаючи очевидний «привіт» діючому главі Міноборони.

Поки що в історії з ймовірною відставкою Олексія Резнікова крапку ставити дуже рано, на відміну від ситуації із СБУ та МВС, де вчора з'явилися повноцінні керівники. Так, нардепи підтримали призначення на посади міністра внутрішніх справ Ігоря Клименка та голови Служби безпеки України – Василя Малюка. Обидва чиновники до цього були виконуючими обов'язки керівників цих відомств і жодних навколополітичних ігор щодо їх призначень не було. В умовах повномасштабної війни це дуже важливо, бо єдина політика всіх і вся у владного керма сьогодні має бути виключно одна: досягнення перемоги.