Красномовні посиденьки: що показала і приховала зустріч Рубіо з Лавровим

Зустріч держсекретаря США Марко Рубіо з головою росМЗС Лавровим пройшла в Манілі в кулуарах міністерських заходів по лінії Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН). Зазначимо, що востаннє Рубіо та Лавров бачилися наприкінці вересня минулого року в Нью-Йорку, після чого спілкувалися лише кілька разів у телефонному порядку.

З боку країни-агресора у нинішній зустрічі також взяли участь заступник голови МЗС РФ Андрій Руденко, директор департаменту зовнішньополітичного планування Олексій Дробінін та путінський постпред при АСЕАН Євген Загайнов. З американського — заступниця держсекретаря з політичних справ Еллісон Хукер, спецпосланник по Центральній та Південній Азії Серджіо Гор та радник при Держдепартаменті Ден Холлер.

І хоча закрита зустріч тривала лише 35 хвилин (що в дипломатії — майже ніщо), за її підсумками пролунали вельми і вельми красномовні заяви, які наочно «підсвітили», що по кейсу російсько-української війни позиції Вашингтона та Москви суттєво розходяться.

Зокрема Марко Рубіо, вийшовши до журналістів після нетривалого діалогу з Лавровим та сотовариші, охарактеризував переговори як «добрі та відверті», але дав зрозуміти, що концепція Анкориджа, з якою на болотах носяться як із писаною торбою, для Вашингтона більше не актуальна. «Ці пропозиції, які часто називають 3+2, провалилися, тому що мир не може бути досягнутий без згоди обох сторін. Україна тоді не прийняла ці умови, і зараз вони ще менш прийнятні для України»,— заявив пан Рубіо, недвозначно натякаючи на те, що, на думку американської сторони, переговорні позиції Києва сьогодні набагато кращі, ніж рік тому.

За словами держсекретаря США, «для просування вперед потрібні нові ідеї та концепції». «США готові виступити з конструктивними пропозиціями та зіграти позитивну роль, коли з'являться відповідні можливості та умови», — резюмував він.

Лавров переговорні підсумки особисто по гарячих слідах підбивати не став. Водночас у росМЗС констатували наступне: «Під час обговорення української проблематики Сергій Лавров довів до американського колеги інформацію про реальний стан справ на лінії бойового зіткнення».

Неозброєним оком видно, що у відомстві Лаврова, намагаючись видати бажане за дійсне, у цьому меседжі зробили наголос на слові «реальному».

Як відомо, останнім часом західні офіційні особи та експерти і, треба сказати, небезпідставно, визнають, що фронтова ініціатива зараз на боці України і цей факт укупці з ударами вглиб російської території може переломити хід протистояння.

Лавров же, як випливає з повідомлення його відомства, спробував переконати Рубіо в зворотному. Крім того, глава МЗС країни-агресора, як повідомляється, «акцентував неприпустимість подальшого накачування київського режиму озброєннями і загалом дестабілізуючої політики європейських країн, які досі прагнуть завдати Росії стратегічної поразки».

«Сергій Лавров знову підтвердив готовність російської сторони до політико-дипломатичного врегулювання конфлікту та прихильність до тих пропозицій, які були висунуті американською стороною на зустрічі президентів Володимира Путіна та Дональда Трампа в Анкориджі в серпні минулого року і на які російський лідер дав згоду», - підсумували у росМЗС.

Тобто незважаючи на те, що держсекретар США причільно заявив, мовляв, дух Анкориджа остаточно і безповоротно випарувався, на болотах уперлися рогом і знову апелюють до цього самого духу. Йдеться про так звану формулу Анкориджа, що мала на увазі серед іншого фіксацію лінії фронту в Запорізькій та Херсонській областях, а також відмову путінської Росії від просування в Сумській та Харківській областях в обмін на повне виведення ЗСУ з території Донбасу та офіційне визнання американською стороною «нових кордонів РФ». Загалом на столі переговорів тоді було 28 пунктів так званого мирного плану, який, як з'ясувалося згодом, писався під кремлівську копірку, але ці були ключовими.

При цьому на папері всі ці пункти зафіксовані згодом не були, хоча деякий час президент США Дональд Трамп, за повідомленнями західних медіа, домагався реалізації цього плану українською стороною. Тим часом вітчизняна влада, дякувати Богові, не прогнулася і категорично відкинула цю, прости Господи, «мирну формулу». Не підтримали її і європейські партнери нашої з вами країни.

«Розмова Рубіо з Лавровим показала повне небажання Кремля вести діалог. Росіяни просто зробили вигляд, що вони ображені, і завели шарманку про те, що їх обдурили. Вони чудово розуміють, що у США, незважаючи ні на що, немає достатніх важелів впливу на Росію. А у Кремлі вважають, що економічні втрати Росії менш важливі, ніж ті проблеми, з якими зіткнеться Україна. На жаль, без серйозного зовнішнього тиску на РФ вирішити цю поки що потенційну проблему майже неможливо. Тиск на Росію може зробити виключно Китай. Чи готові ми до переговорів з Китаєм? Питання риторичне», - констатує політолог, керівник аналітичного центру «Ділова Столиця» Вадим Денисенко.

Водночас політолог і військовослужбовець ЗСУ Кирило Сазонов іронізує: «Кажуть, що під час зустрічі на Філіппінах сумне конячка з російського МЗС Сергій Лавров скаржився главі Держдепу США Марко Рубіо на Україну та на підступних європейців. Конячка розповіла Рубіо про реальний стан справ на фронті. І зажадала, щоб Захід припинив накачувати Україну зброєю. Ось парадокс. Лавров ще вчора казав, що саме США постачають Україні дані розвідки та коригують українські удари по Росії. Тобто виходить, що США знають про реальний стан справ на фронті і у палаючому російському тилу навіть краще за Україну та Лаврова. І навіщо їм щось розповідати тоді? Ну, а прохання не давати Україні зброю виглядає відверто жалюгідно та принизливо. Тату, забери у нього палицю, він мене б'є! Так, жалюгідне видовище. Ви помітили, що коли ми останнім часом згадуємо Росію та її керівництво, все частіше використовуємо слова жалюгідне видовище і знову принижуються? Дивно, чому так виходить, якщо «СВО» йде за планом плешивого Фюрера».

Тим часом президент Володимир Зеленський у четвер, 23 липня, заявив, що тристороння зустріч представників України, США та Росії для обговорення припинення війни має відбутися до осені. У даному контексті глава держави нагадав, що під час недавньої телефонної розмови зі спецпредставниками президента США Джаредом Кушнером та Стивом Віткоффом він отримав пропозиції, «які американці незабаром обговорять із російською стороною».

«Я думаю, тоді відбудеться тристороння зустріч. Безумовно, потрібно все це зробити до осені. Я вважаю, потрібно наполегливо над цим працювати. Якби це залежало від нас, ця зустріч відбулася б уже в липні. Але не все, на жаль, залежить від нас», – акцентував нинішній господар Банкової.

Він також анонсував свій можливий візит до США наступного тижня та зустрічі там із американськими офіційними особами, зокрема з Дональдом Трампом. Ключовими темами переговорів у ході зустрічей стане пошук шляхів завершення війни РФ проти України, додав Зе.

Як відомо, з початком війни США та Ізраїлю проти Ірану Штати фактично призупинили свою участь у переговорному процесі щодо російсько-української війни. Візит Віткоффа та Кушнера до Києва, який на Банковій очікували «після Великодня», згодом так і не відбувся. При цьому, на думку експертів, применшувати значення недавньої телефонної розмови українського президента з американським дуетом Віткофф-Кушнер також не слід.

«Коли президент повідомляє про телефонну розмову з двома американськими посланцями, це легко пропустити повз вуха: ще один дзвінок, ще одна заява про «активізацію дипломатії». Але саме такі буднічні з виду повідомлення і є справжньою тканиною переговорного процесу. 22 липня Зеленський поспілкувався зі Стивом Віткоффом та Джаредом Кушнером – людьми, через яких Трамп фактично веде свою українську політику. І сформулював позицію коротко: потрібен гідний мир, і Україна до цього давно готова. Ключове слово тут – «гідний». Його зручно прочитати як риторику, але у логіці політичного реалізму це цілком технічна річ. Мир із гідністю – це не про красу формулювань у підсумковому документі. Це про те, яку позицію ти займаєш у момент, коли сідаєш за стіл. Умови завершення війни ніколи не пишуться в переговорній кімнаті з чистого аркуша – їх диктує співвідношення сил на фронті, стан економік, глибина зовнішнього тиску на кожну зі сторін.

Тому головна новина цього тижня не в тому, що дипломатію відновлюють. А в тому, з якої позиції Україна в неї входить. І тут слід бути чесними до кінця, тому що позиція суперечлива. З одного боку, момент для переговорів дозрів не на користь Москви так, як їй хотілося б. З іншого боку, Путін продовжує говорити про мир на основі стамбульських вимог зразка 2026 року, а це, якщо прибрати дипломатичну обгортку, вимоги капітуляційного штибу: відмова від НАТО, стеля на чисельність армії, згода на постійну вразливість. Відстань між тим, що пропонує Москва, і тим, що Україна може прийняти, залишається величезною», - підкреслює політолог, експерт аналітичного центру «Об'єднана Україна» Ігор Петренко.

На переконання експерта, зв'язка «дипломатія плюс тиск» – це не два різні сюжети, а один інструмент.

«Переговори без сили за спиною перетворюються на оформлення поразки. Сила без переговорів – це нескінченна війна без політичного виходу. Мистецтво полягає в тому, щоб тримати обидва важелі одночасно: не відмовлятися від розмови, але й не дати перетворити її на пастку. Коли Зеленський наголошує, що команди залишаються у тісному контакті і продовжать роботу над усім, що обговорили – це не етикетна фраза. Це фіксація того, що Україна тримається всередині процесу як суб'єкт, а не чекає, поки про неї домовляться за її спиною. У війні, де рішення все частіше приймаються у Вашингтоні, ця присутність за столом коштує дорого. Однак американська дипломатія за Трампа – інструмент непередбачуваний. Той самий тиск, який сьогодні працює на Україну, завтра може розвернутися у бік «швидкої угоди будь-якою ціною», якщо у Білому домі вирішать, що війна заважає іншим пріоритетам. Україна не контролює цю змінну. Що вона може контролювати – це власна позиція: наскільки міцно тримається фронт, наскільки боєздатна армія після оновлення управлінської вертикалі, наскільки переконливо виглядає далекобійна програма. Все це і є та «гідність», якою наповнюється або порожніє слово у переговорній заяві», - аргументує політолог.

З цього для України, на його думку, випливає цілком конкретна річ, а саме те, що «цінність оновленої дипломатії не в тому, що вона наближає мир сама по собі, а в тому, чи вдається Україні заходити в переговори з позиції, яку вона будує сама: на фронті, у санкційній коаліції, у власній обороноздатності, а не з позиції втоми, коли приймають умови, тому що не залишилося сил торгуватися».

Мир із гідністю, резюмує Ігор Петренко, – це не подарунок, який хтось піднесе за столом, а те, за що борються до того, як за стіл сідуть. У даному контексті, підсумовує експерт, вкрай важливим стане те, чи стане Україна тим гравцем, який пише умови, а не тим, кому їх за фактом зачитують.