Лукаві викрутаси: яку гру веде білоруський диктатор

Під час зустрічі з Лукашенком Сі Цзіньпін зазначив, що відносини між Мінськом і Пекіном переживають «історичний пік», і що Китай підтримує Білорусь у захисті національного суверенітету, незалежності та територіальної цілісності.

Це, мабуть, ключовий меседж цього рандеву, який можна трактувати по-різному. З одного боку, Сі таким чином міг передати «привіт» президенту Зеленському, який нещодавно недвозначно натякав, що ЗСУ можуть, скажімо м'яко, вивести з ладу ретранслятори в РБ, які допомагають РФ завдавати повітряних ударів по Україні. З іншого ж боку, лідер КНР міг дати сигнал путінській Росії про те, що Мінськ більше не буде розмінною монетою в його «СВО». До слова, нещодавно видання The Wall Street Journal із посиланням на чинних і колишніх європейських та російських чиновників повідомляло, що Москва посилює тиск на Мінськ, намагаючись втягнути Білорусь у більш активну участь у російсько-українській війні. У цьому сенсі лукашенківський візит до Піднебесної дійсно може видаватися спробою фіксації китайського «даху» на найвищому рівні.

Примітно, що минулого вікенду Лукашенко зустрічався на Валдаї з Путіним. Сторони обійшлися без публічних заяв для медіа, що, на думку експертів, вказує на обговорення чутливих питань, зокрема російсько-української війни.

Разом з тим кремлівський диктатор дав велике інтерв'ю відомому пропагандисту Зарубіну, в якому чимало наговорив і про своє «СВО».

«Атаки на російські НПЗ — це спроба не лише викликати паливну кризу, а й змусити Росію призупинити, бодай на якийсь короткий час, наступ наших військ і створити умови для початку переговорного процесу на вигідних для себе, тобто для нашого супротивника, умовах, але цього не буде», — сказав Путин. Удари вглиб РФ «жодним чином» не впливають на ситуацію на фронті, стверджує він.

Проте саме після цієї репліки Путіна Зарубін «випадково» перейшов до питань про перспективи переговорів. Нагадаємо, крайній раз прямі переговори між делегаціями України та країни-агресорки за посередництва США відбулися в Женеві взимку цього року — про нову зустріч сторони з того часу так і не домовилися. У червні, виступаючи на Петербурзькому економічному форумі, кремлівський диктатор розповів про неформальні контакти — зокрема, через російського бізнесмена Абрамовича, який у травні цього року їздив до Києва. Цей факт згодом публічно підтвердив і президент Володимир Зеленський.

Зарубін поцікавився у Путіна, чи надходили Москві нові пропозиції «з того боку», маючи на увазі Україну. «Контакти є, і вони налагоджені одразу за кількома напрямками, за кількома лініями, — відповів Путін, — є і нові пропозиції». Серед таких «нових ідей» він назвав «припинення ударів вглиб територій з обох боків» та обмеження бойових дій «чотирма територіями» України — йдеться про Донецьку, Луганську, Херсонську та Запорізьку області. Коли саме Кремль отримав ці пропозиції і хто зробив їх, російський «цар» не уточнив.

При цьому зі слів Путіна випливає, що обидві пропозиції він вважає невигідними для Росії. На його думку, російські удари вглиб української території «набагато потужніші, чутливіші і, прямо скажемо, руйнівніші». У свою чергу, «припинення боїв на всій території України, крім Донбасу, Запоріжжя та Херсонської області, дозволило б українській армії перекинути війська з інших регіонів і з деяких ділянок держкордону».

«В умовах катастрофічного дефіциту особового складу ЗСУ, мабуть, вважає, що це могло б бути для них порятунком. Але рятувати київський режим до наших планів не входить», — заявив Путін, додавши, що Москва «уважно ставиться до кожної пропозиції, яка надходить з того боку».

Також Путін вкотре повторив, що, за його даними, російські війська наступають на багатьох напрямках і продовжують займати населені пункти та міста: «До речі, до міста Суми залишилося десь 10,5 кілометра. Якихось політичних планів щодо цього міста та регіону загалом у нас немає. Будемо орієнтуватися на пропозиції Міноборони та Генштабу. Війська на цьому напрямку діють активно, рішуче, йдуть швидкими темпами».

Інший напрямок, який в описі росдиктатора виглядав як успішний — Куп'янськ. «На тлі стели цього міста представники київського режиму люблять влаштовувати фотосесії. Наші війська перебувають на відстані від 2,5 до 4–5 кілометрів від західної межі міста. Противник уже зробив низку контратак, успіху не мав», — підкреслив Путін. Тут можна говорити дуже довго, проте констатуємо лише сухий факт: станом на кінець червня 2026 року Куп'янськ залишається під повним контролем Сил обони України. До речі, наприкінці минулого року Путін слідом за російськими воєначальниками двічі заявляв про взяття Куп'янська. Тобто зараз, виходить, «беруть» утретє?

Не менш дивною виглядає і заява росдиктатора про блокування 5-тисячного угруповання ЗСУ в районі населеного пункту Рубці на лівому березі річки Оскіл, де, за його словами, «до повного, до остаточного оточення залишається десь близько 2 кілометрів». «А потім доля цього угруповання противника буде схожа на ту, яка була вже в районі Куп'янська-Вузлового. І якщо пам'ятаєте, угруповання там перебувало приблизно в такому ж становищі, було повністю знищено», — зазначив Путін. Важливий нюанс: від села Рубці до лінії фронту в районі села Середнє — приблизно 10 км і величезне поле для маневру в усіх напрямках. Що ж до «знищеного угруповання» в районі Куп'янська-Вузлового — ні про що подібне командування країни-агресорки не заявляло і ЗСУ продовжують утримувати цей населений пункт.

«Дуже і дуже складно сказати, чим викликана така істотна розбіжність між заявами Путіна і реальною обстановкою на фронтах — брехливими доповідями військової верхівки чи його власними оманами. Але схоже, що наявна в його уявленні картина театру бойових дій, де армія РФ „просувається по всіх фронтах“, влаштовує і самого Путіна, і його генералітет», — зазначає, аналізуючи путінську розмову з Зарубіним, Politico.

До слова, цей «прекрасний дует» обговорив і відносини Росії зі Сполученими Штатами. Путін порушив цю тему за кілька днів після того, як одразу два високопоставлені російські чиновники — глава МЗС РФ Лавров і помічник кремлівського диктатора Ушаков — розкритикували американську адміністрацію через позицію щодо України. Лавров, зокрема, заявив, що дипломатичні контакти, які розпочалися після повернення Дональда Трампа до Білого дому, поки не привели к прогресу. А Ушаков, посилаючись на зустріч Путіна і Трампа на Алясці у 2025 году, сказав, що Росія більше не чекає на виконання «домовленостей» Анкориджа, а розраховує на перемогу у війні. Після цього держсекретар Марко Рубіо заявив, що США і Росія тоді не досягли жодних домовленостей.

У розмові з Зарубіним Путін фактично підтвердив це: «Ніхто не ставив жодних підписів, але ви обговорювали певні можливості завершення конфлікту на Україні, і компроміси, які обговорювалися, це якраз були ті пропозиції, які були звернені американською стороною до нас». Путін окремо підкреслив, що Москва готова «продовжити переговори і обговорення всіх деталей». Для цього Кремль, за його словами, чекає на приїзд американських переговорників до Росії. Востаннє представники Трампа, Стів Віткофф і Джаред Кушнер, приїжджали до Москви наприкінці січня. Навесні вони та інші американські чиновники були зосереджені на війні з Іраном.

У розмові з Зарубіним Путін згадав також свою нещодавню зустріч із Лукашенком. Він не став згадувати ні ультиматум Володимира Зеленського про ретранслятори, ні слова Лукашенка про небажання воювати з Україною, сказавши, що переговори були присвячені економічному порядку денному.

Тим часом політолог, керівник аналітичного центру «Делова столиця» Вадим Денисенко з цього приводу зазначає наступне: «Вперше в історії після переговорів Лукашенка і Путіна ми не просто не побачили пресрелізів. Ми навіть не побачили жодного фото. Темою розмов між Путіним і Лукашенком може бути лише війна в Україні та роль Білорусі в цій війні. Усі інші теми навряд чи потребували дводенного безрезультатного (судячи з усього) обговорення. Що міг вимагати Путін? Я не вірю в задіяння білоруської армії. Єдине, що він міг вимагати — це надання території для можливого повторення 2022 року, або для роботи білоруських чи псевдобілоруських ДРГ. З великою долею ймовірності можемо припустити, що Лукашенко відмовив. Точно так само, як і відмовив у відновленні роботи ретрансляторів. Ну а про проєкти прискореної інтеграції мова зараз взагалі не йде».

Сміливість Лукашенка, на переконання експерта, тримається на двох китах: критичній залежності росіян від білоруського пального та жорсткій позиції КНР. «Що може далі зробити Путін, якщо моя гіпотеза правильна і Лукашенко сказав російському президенту „Ні“? Як би це дивно не звучало, в перспективі наступних кількох місяців нічого. А Лукашенко, навпаки, використає цю ситуацію, щоб вкотре загальмувати навіть розмови про транзит влади», — підсумовує Вадим Денисенко.