Наш іменинник Вільям Шекспір і секрети театрального життя того часу

Можна було б звичайно до чергових роковин з дня народження Шекспіра (точна дата його появи на світ, до речі, невідома, а хрестили немовля 26 квітня 1564 року) написати матеріал типу "5 найкращих екранізацій п'єс Шекспіра" або "5 найкращих акторів, які зіграли". ." і т.д. Але проблема в тому, що будь-який знаменитий актор в історії кіно та театру останніх століть у молодості мріяв зіграти (а кому пощастило – грав) Ромео та Гамлета, у зрілому віці – Отелло та Макбета, а у літньому – короля Ліра – як тут вибрати кращого ? З жіночими ролями у Шекспіра, щоправда, гірше, ніж із чоловічими, але це й зрозуміло. Їх у ті часи виконували недосвідчені актори-юнаки, тож особливо старатися не було сенсу – все одно зіпсують. Зате у наш час Джульєттам на сцені нерідко за тридцять років, а Офеліям - за сорок.

Так що краще поговоримо про самого Шекспіра, про якого, незважаючи не на такі вже далекі часи, точно відомо не так багато. А ж до того, що, як і в Гомера, його твори приписуються різним родовитим авторам того часу – мовляв, не могла людина, про освіту якої нічого не відомо, демонструвати у своїх творах такий широкий кругозір. Певна логіка в цій тезі є, якщо не враховувати одну обставину – багато п'єс Шекспіра видавалися ще за його життя, а перше його зібрання творів (так зване «Перше фоліо», деякі екземпляри, що дійшли до нашого часу, стоять зараз мільйони доларів) було видано всього через сім років після його смерті. Отже, «варіант Гомера» тут явно не підходить.

До того ж на користь авторства самого Шекспіра говорить той факт, що його п'єси дуже сценічні - недарма багато сучасних театрів досі грають їх слово в слово. (Хоча, чесно кажучи, навіть "Гамлет" без скорочень, як його поставив Кеннет Брана, виглядає сьогодні чотиригодинним занудством - але тут винен Брана, а не Шекспір). Написати їх так могла тільки людина, яка знала, що таке театр, зсередини. А Шекспір, як відомо, був актором і навіть співвласником театральної трупи та лондонського театру «Глобус», у якому вона грала.

Так само ті, хто говорить про те, звідки, мовляв, у сина ремісника Джона Шекспіра такий трагічний погляд на історію, забувають, що тут Шекспіра вчила саме життя, яке наочно демонструвало йому всю тонкість межі між нею та смертю. Так, наприклад, одну з найпохмуріших своїх трагедій, «Короля Ліра», він написав у період чумного карантину, коли виїхав із Лондона.

Шекспір і вижив, можна сказати, майже випадково, оскільки вже через кілька місяців після його народження чверть населення Стратфорда-на-Ейвоні викосила спалах чуми, до якої можна додати ще й звичайну дитячу смертність того часу. А в період його десятирічного творчого розквіту між 1603 і 1613 роками лондонські театри закривали на карантин загалом на 78 місяців, тобто на шість років.

Щоправда, це ще не була так звана велика чума, від епідемії якої в 1665-му-1666 роках у Лондоні помер кожен п'ятий городянин. Однак і до неї спалахи бубонної чуми проходили в англійській столиці регулярно, причому лікувати її не вміли, тому єдиним засобом був карантин. Як, втім, і від інших хвороб, що вражали лондонських жителів, про що можна судити за одним маловідомим фактом. Прокляття вмираючого Меркуціо, що стало, кажучи сучасною мовою, мемом, «Чуму на обидва ваші будинки!». (маються на увазі ворогуючі будинки Монтеккі і Капулетті) з «Ромео і Джульєтти» у перших виданнях п'єси звучало як «Оспа на обидва ваші будинки!» (за іншою версією – сифіліс). І тільки потім Шекспір замінив ці хвороби на чуму.

Однак вважати, що Шекспір був ще й царедворцем, навряд чи вартий. Геніальність все одно виводила його за будь-які рамки. Той же Макбет, як прийнято вважати, був написаний ним на замовлення його трупи, щоб сподобатися королю. Але крім місця дії і, можливо, відьом, вся решта п'єси навряд чи відповідає духу замовлення.

Фото: Pinterest