Новий санкційний закон США проти Росії: чи стане він переломним моментом?

14 липня 2026 року група сенаторів від Республіканської та Демократичної партій представила оновлений законопроєкт Sanctioning Russia Act of 2026. На мою думку, це одна з найважливіших санкційних ініціатив США з початку повномасштабної війни Росії проти України. Йдеться не просто про черговий пакет санкцій, а про зміну самої філософії американської санкційної політики.

Протягом останніх років більшість санкцій США запроваджувалися указами президента. Це означало, що майбутня адміністрація теоретично могла досить швидко змінити або навіть скасувати значну частину обмежень. Новий законопроєкт має іншу мету — перевести ключові санкції із площини президентських рішень у площину федерального законодавства. Фактично Конгрес прагне зробити санкційну політику більш довгостроковою та менш залежною від політичних змін у Білому домі.

Особливого політичного значення законопроєкту надає те, що він став одним із останніх великих зовнішньополітичних проєктів сенатора Ліндсі Грема. Незадовго до своєї смерті він повідомив про досягнення компромісу з адміністрацією президента щодо ключових положень документа. Саме тому сьогодні багато американських політиків розглядають швидке ухвалення закону як продовження його політичної спадщини.

Якщо порівнювати законопроєкт із версією Sanctioning Russia Act 2025, різниця є принциповою. Попередня редакція передбачала, що санкції набуватимуть чинності лише після спеціального рішення президента про те, що Росія відмовляється вести добросовісні мирні переговори або порушує міжнародні домовленості. У новій редакції закон стає значно жорсткішим: він встановлює обов'язковий механізм запровадження санкцій і значно посилює роль Конгресу у контролі за можливим призупиненням або скасуванням обмежень.

Ще одна важлива зміна стосується вторинних санкцій. У попередній версії обговорювався універсальний тариф у 500% щодо держав, які купують російські енергоносії. Така модель викликала значну критику навіть серед союзників США, адже могла призвести до масштабних торговельних конфліктів із Китаєм, Індією та іншими країнами.

Нова редакція виглядає значно прагматичнішою. Вона дозволяє застосовувати тарифи до 100% насамперед щодо найбільших покупців російської нафти та газу, одночасно передбачаючи винятки для країн, які поступово скорочують залежність від російських енергоресурсів. Таким чином санкції стають не лише інструментом покарання, а й механізмом стимулювання енергетичної диверсифікації.

Особливу увагу автори приділили так званому «тіньовому флоту». Після введення нафтового цінового обмеження Росія змогла частково зберегти експорт завдяки використанню старих танкерів зі зміненими прапорами, непрозорою структурою власності та альтернативними схемами страхування. Новий законопроєкт передбачає значно жорсткіші санкції проти таких суден, а також проти компаній, банків і посередників, які допомагають обходити чинні обмеження.

Документ також суттєво розширює перелік осіб та організацій, щодо яких можуть застосовуватися санкції. Йдеться про представників російського політичного керівництва, державні компанії, оборонно-промисловий комплекс, великі енергетичні проєкти, олігархів та іноземні компанії, які співпрацюють із російською військовою промисловістю.

Якщо подивитися ширше, цей законопроєкт є логічним продовженням розвитку американської санкційної політики. Ще у 2017 році закон CAATSA (Countering America's Adversaries Through Sanctions Act) суттєво обмежив можливість президента самостійно скасовувати санкції щодо Росії. Після початку повномасштабної війни адміністрація США запровадила сотні нових обмежень через президентські укази. Тепер Конгрес намагається зробити частину цих санкцій постійними на законодавчому рівні.

Цікаво порівняти цей підхід із санкційною політикою Європейського Союзу. На відміну від США, ЄС не ухвалює один масштабний закон. Брюссель працює через послідовні санкційні пакети, кожен із яких потребує одностайної підтримки всіх держав-членів. Саме тому європейська система часто рухається повільніше, однак відзначається високою деталізацією та поступовим закриттям лазівок для обходу санкцій.

Європейські санкції переважно концентруються на експортному контролі, технологіях подвійного призначення, фінансовому секторі, персональних санкціях та боротьбі з обходом обмежень через треті країни. Останні пакети ЄС значно посилили санкції проти «тіньового флоту», запровадили додаткові обмеження щодо експорту російської нафти, а також розширили контроль над поставками продукції, виготовленої з використанням російської сировини.

Американський підхід має іншу особливість. США дедалі активніше використовують механізм вторинних санкцій. Це означає, що санкційний ризик виникає не лише для російських компаній, а й для іноземних банків, трейдерів, логістичних операторів та держав, які допомагають Росії обходити обмеження. Саме завдяки домінуванню долара та американської фінансової системи такі санкції можуть мати глобальний ефект.

На мою думку, саме поєднання американської та європейської моделей сьогодні є найбільш ефективною стратегією економічного тиску на Кремль. Європейський Союз концентрується на технологічних, торговельних та фінансових обмеженнях усередині єдиного ринку, тоді як США використовують свою роль у світовій фінансовій системі для посилення тиску на країни та компанії, які продовжують співпрацювати з Росією.

Чи має цей законопроєкт шанси бути ухваленим? На відміну від попередньої редакції, сьогодні його підтримують сенатори обох партій, він отримав підтримку Білого дому, а також має потужний символічний фактор після смерті Ліндсі Грема. Водночас американський законодавчий процес залишається складним. Після Сенату документ має пройти Палату представників, де можливі зміни окремих положень, після чого його повинен підписати президент.

На сьогодні я оцінюю ймовірність ухвалення законопроєкту Сенатом приблизно у 75–80%. Ймовірність того, що він буде остаточно ухвалений Конгресом і набуде чинності після можливих компромісних змін, оцінюю на рівні 60–65%. Найбільше дискусій, найімовірніше, викликатимуть питання вторинних тарифів, винятків для окремих країн та обсягу президентських повноважень щодо тимчасового призупинення санкцій.

Незалежно від остаточного тексту документа вже зараз можна говорити про важливу тенденцію. Санкційна політика США переходить від короткострокових політичних рішень до довгострокової законодавчої моделі. Якщо закон буде ухвалено, це значно ускладнить можливість майбутніх адміністрацій швидко змінювати санкційну політику та зробить економічний тиск на Росію більш передбачуваним і системним.

Для України це означає не лише посилення санкційного режиму. Насамперед це сигнал про те, що незалежно від внутрішньополітичних дискусій у Вашингтоні підтримка стримування російської агресії залишається одним із небагатьох питань, яке здатне об'єднувати представників обох американських партій. Саме тому цей законопроєкт можна розглядати як один із найважливіших елементів формування нової архітектури міжнародного санкційного тиску на Росію.