Переможцем Канського кінофестивалю стала сатира на сучасну світову надбагату буржуазію

Як ми писали не раз і в різні роки, Каннський кінофестиваль регулярно дає приводи для закидів у снобізмі, а також у тому, що має свої режисерів-улюбленців, фільми яких десятиліттями практично гарантовано потрапляють до його основної конкурсної програми. Так, цього року половину списку основного конкурсу склали імена режисерів, які на слуху вже два-три десятиліття, а то й більше – 79-річний Девід Кроненберг, 68-річний Люк Дарденн (молодший із знаменитих братів Дарденнів) та 83-річний Єжи. Сколимівський, який розпочинав ще у 60-ті роки, на тлі якого учасники основного цьогорічного конкурсу 53-річний Крістіан Мунджіу, який переміг у Каннах ще у 2007-му році та 58-річний південнокорейський кінокласик Пак Чхан Ук - майже "підлітки".

І це не лише наша думка. На початку фесту ми цитували The Guardian, де у статті про нього, написаній майже в панегіричних тонах, таки були змушені відзначити в одному з абзаців, цитуючи думку їхнього постійного учасника-продюсера, що «найгірше в Каннах - це їхній снобізм, процес відбору фільмів не бездоганний. Потрібно більше свіжої крові. Набридло бачити ті самі старі обличчя в основному конкурсі».

І цього року журі Канн до цього і аналогічним думкам як би прислухалося. Так, Золоту пальмову гілку отримала чорна антибуржуазна комедія 48-річного шведського кінорежисера Рубена Естлунда "Трикутник печалі" про те, як компанія моделей та мільярдерів з різних країн, що вирушила у подорож на яхті, після аварії корабля потрапляє на безлюдний острів, де вся соціальна ієрархія перевертається з ніг на голову (або, швидше, навпаки) - найголовнішою людиною виявляється прибиральниця, тому що тільки вона одна вміє ловити рибу.

Не побачивши фільму, важко зрозуміти, що в ньому виявилося такого, що змусило журі віддати йому головну нагороду. Адже сюжет настільки банальний, що навіть незрозуміло, як його можна було розіграти по-новому. До речі, у Естлунда це вже друга Золота пальмова гілка - першу він отримав за свій фільм "Квадрат", де одним із мотивів також є зіткнення багатства та бідності у 2017 році.

"Свіжу кров", згідно з висловленим вище побажанням анонімного продюсера, начебто пустили при нагородженні другої за значимістю премії основного конкурсу - Гран-прі. Його отримав тридцятирічний бельгійський кінорежисер Лукас Донт за фільм "Близько". Однак при більш детальному розгляді виявляється, що Донт, незважаючи на молодість, вже був нагороджений у Каннах "Золотою камерою" (приз за найкращий дебют) у 2018 році за фільм "Girl про трансгендерну дівчину". Стрічка, до речі, отримала купу призів і на інших фестивалях – треба думати, що не в останню чергу через свою тематику.

Так у Каннах начебто і "пустили свіжу кров", тобто нагородили молодих режисерів, але все одно "своїх", які вже кількома роками раніше увійшли до "каннської номенклатури". Це, до речі, було підтверджено і тим, що Донт розділив Гран-прі із 74-річною француженкою Клер Дені (фільм "Зірки опівдні"), яка колись працювала асистентом у таких класиків світового кіно як Душан Макковєєв, Жак Ріветт та Коста -Гаврас. А приз за найкращу режисуру в основному конкурсі отримав вищезгаданий 58-річний південнокорейський кінокласик Пак Чхан Ук за свій черговий кінодетектив "Рішення розлучитися".

Тож цього року Канни з погляду розділення головних призів пройшли алоцікаво - на відміну від минулого року, коли Золоту пальмову гілку віддали артхаусному трешу "Титан" Джулії Дюкорно (варіант транскрипції - Дюкурно), який потім провалився у світовому прокаті. Але, можливо, це і на краще.

Фото: кадр з фільму "Трикутник печалі" IMDb