Підвійна гра: що відбувається у відносинах між Києвом та Анкарою

Туреччина днями закликала Росію та Україну вжити заходів для забезпечення безпеки судноплавства в Чорному морі після того, як нещодавно внаслідок атаки безпілотника поблизу російського порту Новоросійськ було пошкоджено судно, що належить Туреччині, а троє членів екіпажу отримали серйозні поранення.

За даними Bloomberg, офіційний Київ нібито вже погодився не атакувати неросійські танкери в Чорному морі. Зазначається, що Україна створила контактні пункти, щоб комерційні перевізники могли обмінюватися інформацією та забезпечувати безпечне проходження суден, розповів агентству американський чиновник, який попросив залишити його ім'я в таємниці, «щоб відверто говорити про цю приватну домовленість».

Bloomberg також повідомило про те, що Туреччина обмежує рух деяких комерційних суден у Чорному морі, оскільки влада країни «вкрай стурбована» зростанням кількості українських та російських атак на судна в цьому регіоні.

Коментуючи «блокадне» рішення турецької влади, політолог, керівник аналітичного центру «Ділова столиця» Вадим Денисенко зазначає наступне: «Якщо бути формально точним, то Анкара нічого не блокує, просто бюрократична тяганина ускладнює проходження суден, які прямують до Новоросійська та Одеси. Але сам факт появи таких обмежень і бюрократична тяганина з оформлення суден, що розпочалася, стає вагомим фактором тиску. Слід одразу зазначити, що блокада Чорного моря суттєво вдарить по переробній галузі самої Туреччини. У 2024-му, наприклад, була така картина: Туреччина імпортувала близько 5,61 млн тонн пшениці. З них: з Росії – 4,72 млн тонн, а з України – 0,79 млн тонн. Тобто Росія та Україна – це 98,4% імпорту пшениці Туреччини. І ця пшениця йде на переробку та експорт борошна під турецьким прапором. У 2024 році Туреччина імпортувала з України – 525 тис. тонн сирої соняшникової олії на $484 млн; з Росії – 797 тис. тонн на $758 млн. Це не просто імпорт для внутрішнього споживання. Турецька модель значною мірою полягає в тому, що сиру олію імпортують, рафінують і частину потім реекспортують. Звісно, замінити українську та російську пшеницю можна (олію навряд чи). Але ціна навряд чи порадует турецьких виробників. Тому, з великою часткою ймовірності, ми можемо говорити, що заяви про обмеження — це політичне рішення, де головною метою є не стільки закінчення війни, скільки розблокування Чорного моря та зупинка ескалації саме на морі».

У цьому контексті, акцентує політолог, слід пам'ятати дві важливі речі: по-перше, Туреччина зацікавлена в максимальному послабленні Росії і тривала війна вигідна їй, а по-друге, Туреччина домагається, щоб Верховна Рада ухвалила закон про АРК як національну автономію кримських татар.

Інакше кажучи, експерт недвозначно натякає на існуючі якщо не підводні, то побічні течії в інтересах офіційної Анкари.

Загалом же, на переконання Вадима Денисенка, Туреччина зараз багато в чому грає на випередження: «Річ у тім, що протягом наступного місяця Україна має всі шанси заблокувати Новоросійськ так само, як Росія заблокувала нашу Одесу. Блокада Новоросійська – це, безумовно, дуже серйозний удар по економіці РФ. І питання не тільки і не стільки в грошах, скільки в логістичному колапсі, на вирішення якого піде кілька місяців. Плюс деградація економіки цілого макрорегіону. І тут ми повертаємося до головного питання: це самостійна гра Туреччини чи Анкара має можливість створити потужний пул тиску на обидві сторони (Росію та Україну). Я впевнений, що Туреччина зараз намагатиметься створити такий пул. Успіх цієї історії залежатиме від того, хто, крім Туреччини, буде посередником. Чи може успішне розблокування моря стати прологом до ширших переговорів? Теоретично так. Але без вагомого зовнішнього впливу питання миру невирішуване. І США самі по собі не можуть вирішити це питання».

Тобто, судячи з усього, Анкара, прекрасно розуміючи, що Україна нарощує можливості для того, щоб повністю заблокувати російський порт Новоросійськ, очевидно намагається перехопити ініціативу. Як зазначає Reuters, кінцева мета Туреччини – змусити Київ та Москву підписати договір про мораторій на удари по цивільному флоту.

До речі, у неділю, 9 серпня глава МЗС Туреччини Хакан Фідан передав українській та російській сторонам дипломатичні пропозиції щодо мораторію на обстріли цивільних комерційних кораблів та портів у Чорному морі. Причім турецький дипломат висловив думку, що війна РФ проти нашої з вами країни триватиме, «поки Україна та Росія не будуть готові до взаємних поступок». За його оцінкою, сторони можуть повернутися до переговорів, «коли ціна продовження бойових дій стане для них вищою за ціну можливого компромісу».

Вельми і вельми цікаво, що на цьому «блокадно-морському» тлі з'явилася інформація про те, що Україна купує у Туреччини 70 балістичних ракет M39 ATACMS американського виробництва, а також велику партію важкої бронетехніки та боєприпасів із турецьких військових запасів. Повідомляється, що ця угода укладається в межах прагнення Анкари оновити свій арсенал та залучити кошти на модернізацію власної армії. При цьому загальна вартість двох укладених оборонних пакетів перевищує $280 мільйонів.

Зазначимо, що згідно з американським законодавством, процедура реекспорту зброї зі США вимагає погодження Конгресу. Як випливає з офіційних джерел, Державний департамент передав документи тамтешнім законодавцям 3 серпня. Тим часом, оскільки Конгрес перебуває на літніх канікулах, автоматичний 15-денний термін розгляду спливає після 18 серпня. Якщо за цей час не буде прийнято заперечень, дозвіл набере чинності автоматично, і спеціалізовані логістичні компанії з Туреччини, Болгарії та США розпочнуть транспортування арсеналу в Україну.

Тим часом The Atlantic повідомляє про те, що провідні американські оборонні компанії Raytheon та Lockheed Martin побоюються, що Україна у разі отримання ліцензії зможе вдосконалити зенітні ракети Patriot і виробляти їх швидше та значно дешевше за США.

За даними видання, зазначені компанії публічно пояснюють свої застереження щодо надання Україні ліцензії «ризиками крадіжки інтелектуальної власності та несанкціонованої передачі технологій».

«Однак чиновник від Республіканської партії на Капітолійському пагорбі розповів, що справжня причина полягає в страху конкуренції. Американські виробники побоюються, що українці знайдуть спосіб вдосконалити Patriot, а потім виробляти їх масово і набагато дешевше, ніж це роблять існуючі лінії в США. ОПК України дійсно викликає побоювання у американських зброярів. Наприклад, наразі Україна виробляє близько 10 мільйонів безпілотників на рік проти 100 тисяч у США», - резюмує The Atlantic.

Нагадаємо, питання надання ліцензії на виробництво ракет-перехоплювачів для зенітно-ракетних комплексів Patriot президент Зеленський порушив під час зустрічі з президентом США Дональдом Трампом у Білому домі 28 липня. Крім довгострокової угоди про ліцензування, українська сторона просила негайно надати «кілька сотень» ракет із наявних запасів. Трамп згодом відмовив у передачі ракет, пославшись на обмежені американські запаси та пріоритети США на Близькому Сході.

За даними Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS), за останні шість місяців США витратили близько двох третин своїх запасів систем Patriot у війні проти Ірану.