Роману "Граф Монте-Крісто" сьогодні виповнилося 180 років

Хоча Олександра Дюма-батька прийнято вважати одним із найбільших вигадників в історії літератури, його точніше назвати одним з найвинахідливіших інтерпретаторів реальних історій. Прикладом цього є роман «Граф Монте-Крісто», який журнал Journal des Debats почав друкувати рівно 180 років тому, 28 серпня 1844 року. 

«Графа Монте-Крісто» можна навіть назвати книгою архетиповішою, ніж не менш знамениті «Три мушкетери», оскільки мушкетером може уявити себе в мріях далеко не кожен, а ось людиною, яка, незважаючи на всі підступи своїх ворогів і мінливості долі, стає всесильним багатієм і вершником людських доль – майже будь-хто. Плюс – закладена в романі ідея, яку іноді невдало називають «помстою», але насправді це, скоріше, відплата за злочин. Інакше кажучи – справедливість, про яку всі мріють, в особі обмовленого моряка Едмона Дантеса, який стає графом Монте-Крісто.

Тим дивніше, що сюжетну канву всієї цієї історії Дюма не вигадав, а прочитав у поліцейських звітах. Ще більш дивно те, що насправді головний її герой був лише шевцем Франсуа Піко. У нього, як і Дантеса в романі, було три приятеля, на яких перед його шлюбом з багатою жінкою, напав напад заздрості, і вони написали на нього хибний донос про те, що Піко нібито шпигував на користь Англії. Четвертий приятель, Аллю, знав про змову, але промовчав. А головний призвідник, Луп'ян, сам одружився через два роки з нареченою посадженого до в'язниці Піко.

Далі все було, як у романі. Піко прорив у в'язниці підземний хід до сусідньої камери, де знаходився італійський священик отець Торі і той розповів йому про приховані ним у Мілані скарби. Після падіння Наполеона Піко випустили з в'язниці, він став власником цих скарбів та переїхав до Парижа, де 10 років присвятив помсті. І що тут говорити про винахідливість Дюма, якщо колишній шевець був у цій помсті настільки винахідливий, що йому позаздрили б герої Шекспіра.

На початку одного з наклепників він просто вбив. Але з Луп'яном, який не тільки був головним призвідником, а й одружився з його нареченою, Піко вчинив інакше. Його дочку він одружив зі злочинцем, потім розкрив його злочини, і вона померла від потрясіння. Його сина він залучив до крадіжки і той потрапив до в'язниці. Сам Луп'ян після того, як Піко спалив його ресторан, став жебраком. Вдосталь натішившись зробленим, Піко у фіналі цієї історії просто зарізав Луп'яна.

По-четверте, Дюма вводить в роман тему подяки, яка відтіняє тему помсти – граф Монте-Крісто віддає по заслугах за рахунок своїх нових багатств не тільки кривдникам, а й доброзичливцям – наприклад, анонімно дарує власнику «Фараона», що розорився, нове судно. І, нарешті, по-п'яте, у фіналі роману сам відмовляється довести свою помсту до кінця, розуміючи, що вже зачепив нею кількох невинних людей.

Якщо спробувати сформулювати те, що зробив у результаті Дюма, в одному реченні, то, швидше за все, це буде виглядати так – ввів в історію помсти тему усвідомлення людиною того, що вона не може і не має права взяти на себе роль одноосібного судді та вершителя людських доль. 

Так поліцейська хроніка перетворюється на геніальний роман.

Заставне фото: OpenEdition Jomals