Сьогодні настає осіннє рівнодення: як його святкували народи Європи і Азії

Осіннє рівнодення було часом, коли закінчився збір всіх видів врожаю і початком в'янення природи, від якої людина отримала все, що їй належало. І ще - початком трьох місяців, що залишилися до зимового сонцестояння, на яке припадав останній сплеск бурхливого життя в році: члени давньої громади будуть об'їдатися м'ясом, так як частину худоби, яку взимку буде нічим годувати, доведеться забити, і запивати його вином і пивом, які дійшли до зрілості. Потім настане зима, час виживання - адже зроблених восени припасів до настання весни вистачить не всім. Але наприкінці вересня до цього суворого часу залишалося ще три місяці, а під час осіннього рівнодення народ віддавав шану сонця, яке подарувало тепло землі, що народила врожаї зерна, овочів, фруктів, лугових і лісових дарів, і йшло на спочинок.

Відповідно, осіннє рівнодення було часом остаточного підрахунку зібраних на пізню осінь і зиму харчів - в деяких культурах в ці дні навіть було прийнято хвалитися ними. Так, стародавні слов'яни сідали за загальним столом, на якому виставляли спеціально спечений величезний пиріг, а пізніше - складені гіркою страви. Згодом це свято стало сімейним, і де-не-де в Україні зберігся до XIX-го століття.

Також в цей день слов'яни віддавали шану померлим. В Японії день осіннього рівнодення (Сю-бун но Хі) досі - державне свято, мета якого «вшанування предків і збереження пам'яті про померлих». У цей час у японців прийнято відвідувати святилища місцевих синтоїстських богів, щоб подякувати їм за дари землі. А у кельтів свято осіннього рівнодення називався Мабон, під час якого молоді чоловіки влаштовували змагання в силі та спритності. У ці ж дні запорізькі козаки в перший раз саджали на коней спеціально пострижених юних хлопців, що ще раз доводить єдність європейського минулого.

Одним з назв свята осіннього рівнодення в українців було «Свіччине весілля» - час, коли вечорами світло свічки починає доповнювати в хаті сонячний день. Свято починався 14-го вересня ( «на Семена», ще одна назва свята - «Семенов день»), а закінчувався 21-го, причому на нього припадав початок «вечорниць» (гуляння переносилися з вулиць в хати). Та й у всіх народів наступав період свят, на які раніше за турботами про урожай просто не було часу. Звідси і збереглася до нашого часу традиція святкувати весілля восени.

Фото: Wikiwand