Цього дня у 1974 році на екрани вийшов другий "Хрещений батько"

"Хрещений батько 2" - наочний приклад того, наскільки умовні в кінематографі призи та рецензії. Щоправда, спочатку кінокритики прийняли другий фільм гангстерської саги погано – висидіти три з половиною години у кінотеатрі, коли дія розпадається на дві епохи, які режисер тасує як карти у колоді, було нелегко.

До того ж Коппола, окрилений несподіваним успіхом першого "Хрещеного батька", перетворився у своїх очах на метра і говорив, що другий фільм не стільки про гангстерів, скільки про "шлях до влади" в цілому. Щодо форми, то він вирішив поєднати в одному фільмі сюжет одразу двох - становлення імперії Віто Корлеоне в його молодості та спроба зберегти її вплив уже за часів Майкла Корлеоне.

Така "нарізка" з перескакуванням з однієї доби в іншу будувалася вже не за законами глядацького сприйняття, а за волею Копполи, і була, по-перше, незрозуміла, а по-друге, нудна. До того ж іноді траплялися промахи, непробачні для сценариста та режисера - наприклад, для того, щоб зрозуміти, як Майкл Корлеоне дізнався про зраду свого брата Фредо, глядач мав уловити тиху репліку на галасливій виставі в нічному клубі. Причому для того, щоб її не лише почути, а й зрозуміти, глядач мав заздалегідь знати зміст цього епізоду - але при цьому серед шести "Оскарів" другого "Хрещеного батька" був приз за сценарій.

Знову ж таки, можливо, Роберт Де Ніро, який грав дона Корлеоне" в молодості, і був гідний свого "Оскара" (тут думки можуть бути різні), але зовнішність і манера поведінки Віто Корлеоне в молодості (Де Ніро) і в старості (Марлон Брандо в першому фільмі) ніяк не склеювалися в глядацькому сприйняті в одну людину.

При цьому "Хрещений батько 3", багато в чому - абсолютний шедевр щодо професіоналізму, не отримав взагалі жодного "Оскара"...

Фото: із відкритих джерел