Вчені з'ясували, що 7000 років тому Сахара була домівкою унікальної групи людей

В даний час це суворий, посушливий піщаний ландшафт, важко повірити, що колись Сахара була усіяна блискучими водоймами, які живили пишні зелені савани. Але останки людей-скотарів та їх худоби було знайдено у скельних сховищах регіону.

Новий генетичний аналіз показує, що люди, які населяли цю 7000-річну версію Сахари, в генетичному плані переважно трималися особняком. Це дослідження було опубліковано в журналі Nature.

Еволюційний антрополог Нада Салем з Інституту Макса Планка та її колеги секвенували стародавню ДНК двох жінок, похованих у скельному притулку Такаркорі на території сучасної південно-західної Лівії.

У 7000-річних жінок племені Такаркорі було найбільше загальних генів із 15 000-річними збирачами з Марокко, що говорить про існування в Північній Африці довгої та стабільної популяції людей до та під час вологого періоду Сахари.

«Докази, отримані з давніх озерних відкладень, зразків пилку та археологічних артефактів, підтверджують присутність людини, полювання, скотарство та збирання ресурсів у цьому посушливому нині пустельному регіоні», — пояснюють Сейлем та його команда у своїй статті.

Цей загальний цукровий людський родовід пішов іншим шляхом, ніж у країнах Африки на південь від Сахари, приблизно в той же час, коли сучасні люди вперше покинули континент понад 50 000 років тому.

Потім ця лінія залишалася відносно ізольованою протягом багатьох тисяч років, і лише незначні сліди генів проникали з Левантійського регіону на північний схід, у тому числі деякі неандертальці.

"Наші результати показують, що хоча ранні популяції Північної Африки були значною мірою ізольовані, вони отримали сліди ДНК неандертальців завдяки потоку генів з-за меж Африки", - говорить антрополог Йоханнес Краузе з Інституту Макса Планка в Німеччині.

У людей Такаркорі було менше ДНК неандертальців, ніж у марокканських збирачів, але значно більше, ніж у тих, хто жив на південь від Африки. Це говорить про те, що щось зупинило потік генів із Європи від поширення за межі Сахари.

Археологічні дані свідчать про те, що народ Такаркорі був раннім скотарем, на відміну від старіших марокканських пологів, які були збирачами. Те, що вони перейняли цю практику без особливого обміну генами, також є показовим.

«Це відкриття показує, як скотарство поширювалося Зеленою Сахарою, ймовірно, за допомогою культурного обміну, а не великомасштабної міграції», — пояснює Сейлем.

Дослідники припускають, що різноманітне поєднання екосистем, включаючи водно-болотні угіддя та гори, могло стати південним бар'єром для міграції.

«Проливаючи світло на глибоке минуле Сахари, ми прагнемо розширити наші знання про міграції людей, адаптації та культурну еволюцію в цьому ключовому регіоні», — робить висновок археолог Університету Ла Сапієнца Савіно ді Лернія.

Фото: Римський університет Ла Сапієнца