24 липня 1802 року народився знаменитий романіст та «літературний плантатор» Олександр Дюма

Перераховувати літературні досягнення Олександра Дюма-батька (зазвичай його називають так у зв'язку з тим, що його син, теж Олександр, пішов шляхом батька і став письменником) немає сенсу. Ті, хто зачитувався в дитинстві «Графом Монте-Крісто», «Трьома мушкетерами» та їх продовженнями, «Королевою Марго» та іншими знаменитими романами, мають про них власну думку. А тим, хто Дюма в дитинстві не читав, заповнювати пропущене, мабуть, вже пізно. Але в будь-якому випадку, як мінімум, два романи Дюма «Граф Монте-Крісто» та «Три мушкетери» увійдуть до будь-якої антології світової пригодницької літератури доти, доки ця література існуватиме. Ось тільки – «Три мушкетери» Дюма чи Дюма та його анонімного на той час співавтора Огюста Маке?

В останні десятиліття у зв'язку зі створенням у всьому світі цілих «літературних цехів», де на одного автора, чиє прізвище стало брендом, легально чи нелегально працюють його анонімні колеги, інтерес до «проблеми Маке» посилився. Нагадаємо коротко, в чому тут річ. Молодий автор Маке писав історичні п'єси та романи, які не хотіли ставити та друкувати – і тоді колеги з письменницької справи запропонували йому звернутися до Дюма.

Маститий письменник переробив його твори – і сталося диво: їх з радістю прийняли у театрі та видавництвах. Причому, якщо вірити історикам, треба віддати належне Дюма – він збирався підписати новий роман, написаний разом із Маке, двома прізвищами, але тут чинив опір видавець, який вважав, що він у цьому випадку буде гірше продаватися.

Спільна робота так далі і тривала - романи підписував Дюма, а Маке отримував свою частку в грошовому вираженні (яку, невідомо), доки співавтори чомусь не посварилися, і Маке заявив, що він є, наприклад, не просто співавтором «Трьох мушкетерів», а ініціатором їх створення та автором сюжету. Він судився з Дюма тричі, але всі три процеси програв.

Зазвичай з цього приводу наводяться судження інших письменників – мовляв, самостійні тексти Маке не витримують порівняння з текстами Дюма, але це судження так само не витримує жодної критики. У різних письменників різні сильні сторони - і, наприклад, якщо припустити, що сильною стороною Маке були розробка сюжетів і характерів, а в їх літературному викладі він був слабкий, це нітрохи не применшує законність його претензій на співавторство.

Менш відомі інші співавтори Дюма, наприклад, Поль Меріс, втім, були задоволені життям – адже без правок і прізвища знаменитого письменника їх тексти навряд чи пробилися б до публіки. Щоправда, вже 1845-го року у Франції вийшов памфлет, у якому співавторів Дюма називали «літературними…», а далі йшло слово, яке сьогодні вживати не можна. І доказом цього сьогодні є фантастична кількість текстів, підписаних Дюма, яку він просто фізично не міг написати.

Однак і вираз «літературний плантатор», який ми використали в заголовку – не більше, ніж образ. Адже, на відміну від справжніх бавовняних плантацій півдня США того часу, анонімні співавтори Дюма працювали на нього добровільно і отримували за це грошову винагороду.

Заставне фото: Twitter