Францію, якщо вона не зміниться, очікує «повільна революція»

Розмірковуючи про так звані кольорові революції, журналісти люблять підкреслювати в них роль інтелігенції. Можливо, із класової солідарності, а можливо, щоб якось «піднести» те, що відбувається, освятити його авторитетом теорій про сучасне постіндустріальне суспільство. 

У французького соціолога Кристофа Гійю прямо протилежна точка зору. У своїй книзі, назву якої можна перекласти як «Сутінки Франції: погляд із висоти» і англійський переклад якої рецензує The Gardian, він доводить, що головним гальмом розвитку його країни є якраз ті, кого всі звикли називати «креативним класом». У Франції для його позначення вже багато років існує термін «бобо», скорочення від bohême і bourgeoisie, буквально – «богемна буржуазія».

Саме «бобо», на думку Гійю, а не «великий капітал» або «попередні покоління буржуазії, що прагнули влади або грошей», нав'язують сьогодні свою думку звичайним французам, використовуючи при цьому новий вид панування. Гійю називає його «невимушеним ненав'язливим пануванням без ненависті або насильства». При цьому «бобо», пише він, – лицеміри, оскільки, вважаючи себе «революціонерами духу», в реальності вже 30 років підтримують економічну політику правлячого класу, оскільки вона працює і на них теж. 

Однак зосереджені «бобо» тільки у глобалізованих і культурно яскравих Парижі, Бордо і Ліоні, де сконцентровані багатство, інвестиції і можливості зробити кар'єру. Решта (за визначенням автора книги – «периферійна») французьких малих і середніх міст та небагатьох сіл відрізняється від вищезгаданої трійці високим безробіттям, бідністю, рівнем життя, що погіршується, і відсутністю перспектив.

Гійю ще в 2014 році передбачав, що саме ця периферійна Франція «повстане проти економічних, соціальних і культурних обмежень, в яких вона змушена жити», а еліта запанікує, усвідомивши, що «втратила контроль над найменш забезпеченими». Так все і вийшло. Спочатку втратили авторитет традиційні партії, за рахунок чого виграв новачок Макрон, а тепер у небезпеці і сам Макрон, першим дзвіночком для якого став рух «жовтих жилетів». 

На думку Гійю, «існуючий порядок завалиться не через якусь вирішальну подію, а в результаті повільного процесу, який вже приніс Brexit у Британії і перемогу Трампа у США». Багато хто вважає його позицію спірною, але вона цікава вже тим, що повністю перевертає парадигму сприйняття подій, що відбуваються сьогодні у Франції. 

Адже, виявляється, згідно з Гійю, не «креативний клас» повстає там сьогодні проти великої буржуазії і вищих чиновників, а провінція проти союзу «креативного класу» (тобто «бобо») і влади.