Генеральський пінг-понг: навіщо Путін тасує військові кадри

У середу, 11 січня, у Росії змінили головних керівників війни. Зокрема, тамтешній міністр оборони Сергій Шойгу призначив командувачем Об'єднаного угрупування військ в Україні начальника Генштабу ЗС РФ Валерія Герасимова. Сергій Суровікін, який обіймав цю посаду до Герасимова, призначений його заступником. Ще два нові заступники – головнокомандувач Сухопутними військами Олег Салюков та заступник начальника генштабу Олексій Кім.

«Підвищення рівня керівництва спецоперацією пов'язане з розширенням масштабу завдань, необхідністю організації більш тісної взаємодії видів та родів військ», - так аргументували кадрові ротації у відомстві Шойгу.

Аналітики американського Інституту вивчення війни (ISW) зазначають, що раніше Кремль утримувався від того, щоб показувати Герасимова публіці майже десять місяців, а тепер знову намагається ввести його у гру як чергову фігуру, відповідальну за цю війну.

Нагадаємо, що Сергій Суровікін був призначений командувачем Об'єднаного угрупування військ у жовтні 2022 року – невдовзі після здачі рашистами Лимана. На цьому тлі його призначення викликало оптимізм у засновника «Вагнера» та путінського кухаря Євгена Пригожина, а також керівника Чечні Рамзана Кадирова, які критикували міністерство оборони. Кадиров назвав Суровікіна «справжнім воїном», а Пригожин «легендарною особистістю».

До речі, за десять днів після призначення Суровікін став першим російським воєначальником, якого Кремль вирішив показати в телескрині після початку повномасштабного вторгнення в нашу країну. Під час свого ефірного спічу, Суровікін, серед іншого, пообіцяв «непрості рішення» щодо Херсона. Вже у листопаді, як відомо, окупанти залишили місто. За однією з версій призначення Суровікіна було пов'язане з путінським бажанням перекласти на нього відповідальність за відведення військ з єдиного обласного центру, який Росії вдалося взяти за час війни. Тим часом формально рішення про відступ приймав Сергій Шойгу після доповіді Суровікіна, а бункерний мешканець, незважаючи на величезний резонанс, його навіть не коментував. Більше того, 31 грудня Володимир Путін вручив Суровікіну орден Святого Георгія 3-го ступеня. Тобто всього менше ніж через два тижні після нагородження орденоносця було «посунуто» з посади головного по так званій спецоперації в Україні.

До речі, напередодні стало відомо про ще одну перестановку в командуванні російських військ. Так, генерал-полковник Олександр Лапін, який різко критикувався у російській медійно-експертній тусовці за військові помилки, отримав посаду начальника головного штабу сухопутних військ. Саме на Лапіна Кадиров, Пригожин та деякі провоєнні російські блогери покладали відповідальність за невдачі на фронті, зокрема – за відступ із Лиману до Донецької області. На думку політолога та колишнього спічрайтера незмінного господаря Кремля Аббаса Галлямова, це призначення свідчить про те, що «Путін демонстративно проігнорував думку несистемних гравців типу Пригожина з Кадировим і зайняв бік офіціозу».

У свою чергу російська політолог Катерина Шульман, яка засудила вторгнення РФ у нашу з вами країну, вважає, що здійснені Путіним перестановки свідчать про апаратну перемогу міністра оборони Сергія Шойгу. Тим часом російський провладний телеграм-канал «Рибар» пише, що Суровікін, прозваний «генералом Армагеддон» за удари авіації по цивільних об'єктах, не зміг довести Кремлю свою ефективність: рішення про перегрупування на лівий берег Дніпра, проблеми мобілізованих, трагедія під Макіївкою та дебют «музикантів» (маються на увазі самостійні операції вагнерівців – ред.) у Соледарі та Бахмуті. Погодьтеся, спірний в очах обивателя список досягнень, які зараз запишуть на рахунок «Генерала Армагеддону».

Показово, що підвищення Герасимова відбулося на тлі жорсткої публічної критики на його адресу з боку Пригожина та його бійців, які публічно ображали Герасимова у відеозаписах і звинувачували його у нестачі боєприпасів. Таким чином, якщо відштовхуватися виключно від фактологічної хронології, можна дійти невтішного висновку, що Путін цими кадровими рішеннями «опустив» пригожинсько-кадировський тандем.

«Міняй/не міняй командувачів об'єднаними угрупованнями, а терпіти доведеться до кінця. Тому що "нравится/не нравится... красавица", - іронічно прокоментував ситуацію у себе в Twitter радник голови ОП Михайло Подоляк.

Іронія в даному випадку цілком доречна, оскільки, за великим рахунком, нова посада Валерія Герасимова – це не пониження та не підвищення, а просто чергова «хотілка» Путіна. Не варто забувати, що посада начальника генштабу все одно залишається за ним.

Не виглядає таким істотним пониженням і перехід Суровікіна з посади командувача об'єднаного угрупування російських військ в Україні в заступники – його безпосереднім начальником Герасимов як був, так і залишається. Втім, і посада ця сама по собі досить хитка – сьогодні є, а завтра її можуть одним розчерком пера бункерного мешканця скасувати. Але в цій абсолютно безглуздій з точки зору зміни тактики/стратегії кадрової чехарди важливо інше. А саме те, що ці рішення приймав Путін, який, незважаючи на низку поразок «визволителів», зробив ставку на старі кадри, а не на амбіції свого вчорашнього кухаря, які ростуть як на дріжджах, а нині – власника строкато-зеківської компанії «Вагнер» Пригожина. Тобто Пригожину так і не вдалося довести унікальну ефективність його «м'яса» і здобути перемогу в підкилимних апаратних іграх. Однак з іншого боку, треба розуміти і те, що путінська лава запасних надзвичайно коротка і вибирати йому особливо нема з кого. Власне тому він і змінює систематично місцями Герасимова і Суровікіна для створення ефекту активності в амплуа верховного головнокомандувача РФ…

«Щодо призначення Герасимова замість Суровікіна на посаду командувача об'єднаного угрупування військ в Україні, можна сказати таке. Путін знову тасує свою генеральську колоду. Тут згадується відоме правило: «від перестановки доданків сума змінюється». Можна ще перефразувати російську байку: «А вы, друзья, как не садитесь, все в победители не годитесь». Для Суровікіна рішення Путіна – це пониження і приниження, а для генерала Герасимова, керуючого російським Генштабом, це точно не підвищення, скоріш електричний стілець для тривалих тортур. Але це генеральське рокірування Путіна вкотре свідчить про кадрову безвихідь російського президента. Змінює шило на мило. Одночасно це ще одне свідчення путінської параної. Він нікому не довіряє, він постійно оновлює свою систему стримувань та противаг», - зазначає політолог Володимир Фесенко.

«Минулого року він призначив Суровікіна на посаду командувача об'єднаного угрупування військ в Україні і прибрав з фронту генерала Лапіна на вимогу Пригожина і Кадирова. Це означало ослаблення позицій Шойгу і Герасимова. А зараз все начебто навпаки. Лапіна повертають на високу посаду (його призначили головою штабу Сухопутних військ - Ред). Суровікіна не прибирають, а підпорядковують Герасимову. Таке враження, що Путін свідомо нацьковує запеклих «побратимів», які ворогують між собою. Це демонстрація того, що нікому нічого не гарантовано, але всі мають відповідати перед Путіним. Але за що відповідає російський керівник? Він не хоче відповідати за поразки, а перемог немає. Коли останній російський імператор Микола Другий так само тасував своїх генералів, потім зрештою призначив самого себе головнокомандувачем. Чим це скінчилося, ми добре знаємо. Путін вважає зразком Петра Першого, а йде скоріше шляхом Миколи Першого та Миколи Другого. Обидва скінчили погано. Ось така іронія історичної долі», - підсумовує експерт.

Загалом, як не крути, з якого боку і під яким кутом не підійти, все одно цілком зрозуміло, що для того, щоб вести війну і, тим більше, виграти її, будь-яка держава повинна мати, по-перше, відповідні ресурси, а по-друге, надійних союзників. І в ситуації, коли фактично весь цивілізований світ, військові можливості якого в десятки разів перевершують російські, об'єднався проти кремлівського божевілля, абсолютно неважливі імена путінських генералів та їхнє місце на шахівниці. Максимум – усі ці кадрові пертурбації можуть трохи відтягнути кінець. Кінець ганебного фіаско «другої армії світу» з далекосяжними наслідками для РФ: фінансовими, репутаційними, історичними та багатьма іншими — список можна продовжувати дуже довго.