Політика Війна

Очищення чи узурпація: як і чому Зеленський влаштував кадрову «революцію» у силових структурах

08:11 28 лип 2022.  5203 Читайте на: УКР РУС

Володимир Зеленський останнім часом явно сконцентрувався на внутрішній кадровій «кухні», зокрема — силовому її крилі. Нещодавно нинішній господар Банкової звільнив з посади першого заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони України Руслана Демченка. Що означає ця та інші гучні відставки та якими можуть бути їхні наслідки — розбиралася Lenta.UA.

Після відставок голови СБУ та Офісу генпрокурора розпочалися звільнення в інших силових відомствах. Як розповів радник глави президентського Офісу Михайло Подоляк, «пішли» першого заступника голови секретаря РНБО за станом здоров'я: мовляв, не може Руслан Демченко одночасно лікуватися та працювати. У кулуарах же подейкують, що причина даного рішення Зе полягає в тому, що західні партнери, які вже реально роблять ставку на перемогу України у великій війні з путінською Росією, стали все частіше і наполегливіше натякати Банковій на необхідність порятунку від явних і потенційних. кротів». А політичний бекграунд звільненого Демченка справді викликає чимало запитань...

З 2010 до 2014 року Руслан Демченко працював заступником міністра закордонних справ. У вересні 2014-го було призначено радником президента Петра Порошенка, у липні 2019-го – радником Володимира Зеленського. З червня 2020 року Демченко займав позицію першого заступника секретаря РНБО.

У листопаді 2021 року журналісти проекту «Схеми» опублікували докази, які свідчать, що Руслан Демченко 2010-го лобіював так звані Харківські угоди, за якими Україна продовжила термін перебування російського Чорноморського флоту в Криму на 25 років.

Колеги-журналісти знайшли в архіві Верховної Ради стенограму закритого засідання парламентського Комітету з питань національної безпеки за 26 квітня 2010 року, члени якого визначалися, чи рекомендувати депутатам ратифікувати Харківські угоди. Від МЗС на засідання тоді прийшов Руслан Демченко – на той момент заступник міністра закордонних справ. Саме Демченко переконував депутатів підтримати розгляд законопроекту про ратифікацію угод у сесійній залі. Одним із аргументів, наведених ним тоді, була висока ціна на російський газ для України. На тому ж засіданні, згідно зі стенограмою, Демченко просував тезу про те, що Харківські угоди та російський флот у Криму – це «стабільність для України». При цьому в МЗС раніше заявляли, що Демченко «не був причетний до підготовки» угод, а секретар РНБО Данилов стверджував, що якщо він «брав участь, то теж має відповідати».

Під завісу минулого року РНБО доручила СБУ проаналізувати обставини підготовки та ратифікації Харківських угод.

У «конторі» тоді повідомили, що розпочали досудове розслідування «за фактом здійснення державної зради у період з 2008 по 2010 роки». Кримінальне провадження було відкрито «щодо службових осіб органів державної влади».

Дуже цікавий нюанс: практично одночасно зі звільненням пана Демченка із РНБО, Державне бюро розслідувань (ДБР) оголосило в міжнародний розшук одразу двох міністрів часів Януковича, які так чи інакше причетні до згаданих Харківських угод. Йдеться про екс-главу Мін'юсту Олександра Лавриновича та колишнього керівника МЗС Костянтина Грищенка.

Як повідомила в ефірі загальнонаціонального телемарафону радниця з комунікацій ДБР Тетяна Сап'ян, слідчі бюро також планують звернутися до суду щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою двох вищевказаних персонажів. Щоправда, це радше формальний хід, оскільки фігуранти перебувають за межами України. Грищенко виїхав закордон ще у січні, а Лавринович – у травні. Інше питання, що принагідно з позовом до вітчизняної Феміди ДБР має намір клопотати про затримання двох екс-міністрів по лінії Інтерполу, звинувачуючи обох у державній зраді.

За даними слідства, у квітні 2010 року підозрювані за попередньою змовою групою осіб з колишніми президентом та прем'єром, діючи на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державної та економічної безпеки України, порушуючи Конституцію та без фактичного розгляду проекту РФ з питань перебування Чорноморського флоту Росії на території України погодили його без зауважень. Слідство вважає, що це створило сприятливі умови для подальшого переоснащення та модернізації озброєння Чорноморського флоту РФ, а також збільшення на території Криму.

Якщо винести за дужки всі ці шаблонно-процедурні пояснення, то суть така: чинна влада вирішила докопатися до причин, які згодом призвели до горезвісної «спецоперації». Ініціатива, безумовно, похвальна, хоч і, м'яко кажучи, запізніла. Всі ці роки персонажі, яким сьогодні «шиють» держзраду, спокійнісінько мовили з ефірів медведчуківських телеканалів, прямо чи опосередковано підігруючи Кремлю. А Демченко взагалі займав посаду, яка передбачає доступ до державної таємниці (зокрема, в РНБО він займався розвідкою), при тому, що він за всіма параметрами підпадав під люстраційний закон.

«Отже, Руслана Демченка звільнено. Фігура на шахівниці непроста. Навіть більше скажу – токсично критична. Бажаєте дізнатися про причини його відставки? У його біографії є два факти, на які практично не звертають уваги, а треба. По-перше, Демченко закінчив інститут КДБ СРСР ім. Ю.Андропова (зараз це Академія зовнішньої розвідки РФ). Той, хто стикався з біографіями КДБшників, знає, що на 1000% подібні особи повинні мати пряме відношення до агентурної роботи радянської спецслужби. По-друге, свій трудовий шлях він розпочинав після служби у радянській армії з посади економіста відділу міжнародного співробітництва Мінбудівлі УРСР. Справа в тому, що в радянській практиці агентуру КДБ якраз прикривали подібними посадами у системі зовнішньої торгівлі. А тепер загальновідомі факти про цю особу. Кадровий дипломат, старожил української політики, був керівником протоколу при Ющенку, першим заступником міністра закордонних справ при Януковичі, однокурсником та радником Порошенка, першим заступником секретаря РНБО при Зеленському. Репутаційно ризикових (і потенційно кримінальних) історій у нього достатньо, починаючи від Харківських угод, до ймовірної причетності «зливу» операції з вагнерівців», - зазначає політолог Олег Постернак.

Коментуючи ймовірні причини відставки Демченка, експерт наголошує: «Причин я бачу одразу кілька. Перший. Стали відомі деякі факти співпраці Демченка з оточенням Януковича, якого планували у лютому-березні через продажні суди України повернути на посаду президента після захоплення росіянами Києва. Звісно, це виключає факт його перебування на посаді. Друга причина. ДБР зробило заяву про підозру у держзраді двом колишнім міністрам часів Януковича – Лавриновичу та Грищенку за підготовку Харківських угод. Найімовірніше, щоб не кидати тінь, вирішено було звільнити Демченка, який був їхнім лобістом. Третя причина. Почалася спільна кампанія щодо санації української правлячої влади та силової вертикалі, скоординована нашими союзниками (США, Британією) для забезпечення президента Зеленського від політичних та фізичних ризиків. У цю логіку вписується звільнення Баканова, Венедиктової, втрата громадянства Коломойським та й звільнення Демченка».

Постернак звертає увагу на те, що жодної заяви чи фото Демченка на офіційних заходах, починаючи з 24 лютого, немає, тому «швидше за все, цього чиновника усунули від державної інформації та управління з початком війни, а тепер вирішили остаточно формалізувати цей процес».

«Інформація про його лікування виглядає зручним жестом для пояснення суспільству факту відкладеного звільнення. У ситуації з Демченком важливим є те, що він очолював Комітет з питань розвідки за президента України. Комітет – це структура, у якому стікається вся розвідувальна інформація, що впливає кадрові призначення розвідувальних органах. Співробітники комітету теорії мають найвищий ступінь доступу до державної таємниці. Наразі комітет очолив Кирило Буданов. У кулуарах ходять чутки, що саме Демченко міг переконувати найвищих посадових осіб держави в тому, що РФ не здійснюватиме повномасштабне вторгнення в Україну. Якщо це так, то це вписується в логіку січнево-лютівських дій Росії – приспати пильність українського керівництва, зробити факт нападу вразливо болючим для Зеленського та несподівано налякати його. Навіщо тоді тримали Демченка при собі у 2014-2021 роках? Думаю, що Демченка розраховували використовувати як місток із РФ у процесі мирного врегулювання на Донбасі. Тому так чи інакше, але звільнення «сірої миші» Демченка – це розрив усіх ниток негласних неформальних зв'язків із РФ. Теоретично це можна інтерпретувати як серйозний знак для Росії», - підсумував Олег Постернак.

Свої аргументи та версії щодо звільнення першого заступника голови секретаря РНБО озвучив недавно в ефірі загальнонаціонального телемарафону та експерт Українського інституту майбутнього з питань реформування правоохоронних органів Іван Ступак: «До пана Демченка було багато претензій, зокрема, щодо його діяльності на цій посаді. Є підозри, що Демченко належить до діяльності спецслужб Російської Федерації. І ось на п'ятому місяці війни ця особа була звільнена з посади першого заступника секретаря Ради національної безпеки та оборони. Крім того, він мав іншу посаду – керівника Комітету з розвідки. Керівник Комітету з розвідки має дорадчу функцію, але саме ця людина акумулює всю розвідувальну інформацію, яка надходить до Офісу президента, систематизує її, узагальнює. І він майже остання інстанція, яка вирішує, що піде на доповідь нагору: що важливо, а що не дуже, що пізніше, а що в першу, а про що взагалі не треба доповідати тощо. Тобто це ключова посада, особливо під час війни. Що ми бачимо сьогодні? Вже майже призначено керівника САП, моментально звільняється голова СБУ Іван Баканов, відбувається звільнення Руслана Демченка... Я думаю, це все з подачі наших західних друзів. Вони натиснули на нас і порушили питання рубом: або звільняємо, скажімо так, підозрілих персонажів, або постачання озброєння може бути «заморожене». Якщо влада та особисто пан Зеленський почали рухатися у цьому напрямі, це означає, що європейці відстежують цю реакцію та бачать прогрес. Прогнозую, що будуть ще звільнення. Можливо, не такі голосні. Але вони будуть. І це буде великим сигналом для європейців та американців, що з Україною є зворотній зв'язок. Тобто не просто гра в одні ворота, коли нам дають зброю, а Україна, як хоче, так далі рухається. Тобто ми зараз робимо ці кроки, і я впевнений, що найближчим часом можемо вже почути гарні новини про 300-кілометрові ракети до HIMARS».

Версію про те, що кадрові чищення в силових органах — це спроба продемонструвати Заходу реальну рішучість у боротьбі з росагентами поділяє і керівник Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала: «Складається враження, що в Офісі президента було ухвалено рішення принести певні кадрові «жертви», щоб заспокоїти наших західних партнерів та продемонструвати всередині країни, що недоторканних у владі немає. Чи добре, що їх звільнили? Напевно, добре, хоч і незрозуміло, за що звільнили генпрокурора Ірину Венедиктову, на відміну від Івана Баканова і навіть Руслана Демченка. Кадрова політика чинної влади до війни була, на мою думку, найгіршою за всіх президентів і помилки сьогодні потрібно виправляти і не лише в силових структурах».

Як би там не було, очевидно, що тріумвірат в особі Демченка, Лавриновича та Грищенка може пролити багато світла на структуру кремлівської агентури в українському полістеблішменті і розповісти інформацію про глибинну агентурну колабораціоністську мережу. Доповнивши, звісно, свідчення путінського кума Медведчука. І Руслан Демченко, як випускник московської академії Андропова, може тут виявитися не меншим «діамантом» для слідства, ніж відомий Андрій Деркач та його сват - екс-спікер Литвин, який освятив Харківські угоди, прикриваючись чорною парасолькою від яєчних атак тодішніх нардепів-опозиціонерів. До речі, досі незрозуміло, хто, як і навіщо випустив Деркача з України, адже підстав увімкнути йому прикордонний червоний колір було більш ніж достатньо.

Словом, проблема агентурного конгломерату Кремля-КДБ у надрах української влади, на жаль, поки що має набагато більше запитань, ніж відповідей. А в умовах війни це серйозна загроза національній безпеці, яка потребує оперативного ефективного вирішення.

З іншого боку, важливо не перегинати ціпок. Про цей ризик говорить політолог Віталій Кулик: «Уся історія переформатування структур силового блоку свідчить про бажання Банкової створити надструктуру – наділити повноваженнями силовиків, об'єднати структури в одну та передати повноваження на користь однієї із структур. Однак концентрація повноважень в одному силовому відомстві перетворить його на КДБ».

Дійсно, фактично все силове крило (СБУ, Генпрокуратура, МВС, ГБР, а також армійські спецпідрозділи) підпорядковане президентському Офісу та особисто двом фігурам – Андрію Єрмаку та його заступнику Олегу Татарову. Обидва чиновники мають вкрай неоднозначні бекґраунди. У тому числі і зв'язки з людьми часів Януковича і навіть певні зв'язки в Росії. Недарма про них, як про вельми сумнівні персони, публічно говорять навіть у США.

У разі війни, можливо, посилення президентської вертикалі – нормальне. Але чи не буде Банкова надалі зловживати цією монополією на владу? Хочеться вірити, що подібні помилки попередників Зеленського нинішню владу таки змусять задуматися про наслідки та відмовитися від ризикованих у всіх сенсах танців на граблях.

Новини