Евтаназія чи шокова терапія: чому стаття Шустера розбурхала Банкову

Журнал Time недавно випустив велику інсайдерську статтю про погляди президента Володимира Зеленського на війну і пластом проблем, з нею пов'язаних. Матеріал вийшов із коментарями нинішнього господаря Банкової та його оточення. Дуже показово, що глава Офісу президента Єрмак у своєму телеграм-каналі спочатку порекомендував його до прочитання, а потім видалив свій пост. Що цілком зрозуміло з огляду на відверто негативний щодо української влади зміст статті.

Як пише видання, Зеленський був «злий» після поїздки до США у вересні, де йому поставили «умови» щодо боротьби з корупцією та з'явилися ознаки втоми Заходу від війни в Україні. «Останнім часом президент втратив звичайний блиск оптимізму, почуття гумору та схильність пожвавити зустріч у військовій кімнаті жартами. Тепер він приходить, отримує новини, віддає накази та йде», - зазначає один, як стверджується, із давніх членів Зе-команди. Інший представник оточення чинного гаранта української Конституції каже, що найбільше Зеленський почувається зражденим західними союзниками, які «залишили його без засобів для перемоги у війні, а лише для того, щоб вижити в ній». «Однак Зеленський має твердий намір продовжувати воювати, а його віра в остаточну перемогу України над Росією набула такої форми, яка турбує деяких його радників, ставши непохитною і межує з месіанством», - констатує автор статті Саймон Шустер.

«Він дурить себе. Ми не маємо варіантів. Ми не перемагаємо. Але спробуй сказати йому це», - з розчаруванням сказав виданню один із найближчих помічників президента (у Зе де-юре немає помічників – лише радники з різних напрямків – ред.). Тому, за його словами, наразі питання перемир'я є темою табу у команді президента. «Для нас це означало б залишити цю рану відкритою для майбутніх поколінь. Можливо, це заспокоїть деяких людей усередині нашої країни та за її межами, принаймні тих, хто хоче за будь-яку ціну довести справу до кінця. Але для мене це проблема, бо ми залишаємось із цією вибуховою силою. Ми лише відстрочимо її детонацію», - зазначив сам Зеленський журналу.

Ще один виклик найближчого часу – можливі блекаути цієї зими. Вони можуть спричинити невдоволення суспільства роботою влади. «Минулого року люди звинувачували росіян. Цього разу вони звинуватять нас у тому, що ми не зробили достатньо підготовки», - сказав неназваний співрозмовник видання. Джерела Time також кажуть, що взимку варто очікувати серйозних змін у військовій стратегії України та потрясіння у команді президента. Звільнено буде як мінімум одного міністра, а також старшого генерала, який відповідає за контрнаступ, щоб покласти на нього відповідальність за повільний прогрес України на фронті. Про кого конкретно йдеться не уточнюється, але варіантів може бути, теоретично, всього три: головком ЗСУ Валерій Залужний, командувач Сухопутних військ Олександр Сирський, командувач оперативно-стратегічного угрупування військ «Таврія» (зона відповідальності – у тому числі й гарячий у всіх сенсах Запорізький фронт) Олександр Тарнавський.

Щодо наступів, то вони забуксували, кажуть в оточенні президента. "Ми не рухаємося вперед", - заявив один із близьких соратників Зеленського. За його словами, деякі командири на передовій почали відмовлятися виконувати накази про наступ, навіть якщо вони виходили з Офісу президента. «Вони просто хочуть сидіти в окопах та тримати оборону. Але в такий спосіб ми не зможемо виграти війну», - каже співрозмовник. За його даними, Банкова намагається показати успіхи на фронті будь-що, але наштовхується на опір військових. Зокрема, джерело видання описує кричущий випадок: на початку жовтня політичне керівництво країни вимагало проведення операції зі звільнення Горлівки. Відповідь від військових прийшла у вигляді запитання: «Чим? Нема ні людей, ні зброї. Де зброя? Де артилерія? Де новобранці?».

«У деяких родах військ брак кадрів став навіть гострішим, ніж дефіцит зброї та боєприпасів. Один із близьких помічників Зеленського каже мені, що навіть якщо США та їхні союзники нададуть всю обіцяну ними зброю, «у нас не буде людей, щоб її використовувати», - пише Шустер. І посилення мобілізації у країні цього питання не вирішує. Після масового звільнення Зеленським усіх обласних військкомів мобілізація в Україні сильно загальмувалась, повідомив анонімний старший військовий офіцер у коментарі Time.

Слід зазначити, що чутки (що систематично спростовуються на офіційному рівні) про розбіжності щодо підходів до бойових дій між президентом та командуванням ЗСУ з'являлися і раніше. Буквально днями про це написала британська Times, наголошуючи, що головком української армії пропонує перейти до більш обережної тактики та зосередитись на обороні. Натомість Зеленський нібито наполягає на продовженні наступу. Але у викладі журналу Time вищенаведені розбіжності між військовим та політичним керівництвом України, погодьтеся, виглядають без перебільшення безпрецедентними. І якщо відбудеться прогнозована відставка якогось генерала, очевидно, що це може мати серйозні різнопланові наслідки, що впливають не лише на загальнофронтову погоду, а й на суспільні настрої.

Якщо говорити саме про військовий компонент у публікації Time, то викладені тези можуть свідчити про те, що військові та частина оточення президента Зеленського хочуть змінити тактику ведення війни, перейшовши від наступу до стратегічної оборони, щоб вимотувати сили супротивника та накопичувати сили на майбутні кампанії. І цілком можливо, що через статті у впливових західних медіа прихильники такого підходу намагаються тиснути на верховного головнокомандувача, а також доносити думку до ключових західних союзників, щоб ті, зі свого боку, також змінили настрій українського лідера. Цілком очевидно, що подальша стратегія ведення війни є досить сильною і з багатьох причин залежить від позиції США. Тому якщо у Білому домі скажуть, що «заморозка» неприпустима, то навряд чи дискусії у західних ЗМІ після цього продовжаться.

У Зеленського тим часом спростовують багато викладених у статті Time фактів та оцінок. Так, секретар РНБО Олексій Данилов заявив, що спецслужби мають з'ясувати, хто саме в оточенні президента не вірить у перемогу України. «Я не розумію, звідки автор бере ці речі. У мене ця анонімність (джерел видання в Офісі президента – ред.) викликає багато запитань. Якщо ти маєш якусь позицію, якщо ти вважаєш, що наша країна не може перемогти, то ти не маєш права перебувати біля нашого президента. Ця анонімна підкилимність завдає величезної шкоди насамперед нашій країні. Я думаю, що наші органи повинні дати відповідь, що це за аноніми, які не вірять у нашу перемогу, а перебувають поруч із президентом», - не приховуючи ноток обурення, заявив секретар Ради безпеки в інтерв'ю одному з youtube-каналів. А радник голови ОП Михайло Подоляк назвав написане у статті Шустера «суб'єктивною точкою зору конкретного журналіста, який має своє бачення того, що відбувається». Крім того, я зовсім не розумію, що таке анонімні джерела постійно? Тому що коли я з кимось розмовляю від імені Офісу президента, то я обов'язково говорю, що це я говорю... Де-не-де ці анонімні джерела - це люди, які не мають доступу до певної інформації, але десь там поруч знаходяться, і вони хочуть збільшити свою вагу та свої бачення видають за аксіоматичні знання», - зазначив Подоляк в ефірі телемарафону.

Найчастіше цим горезвісним анонімом називають колишнього радника голови ОП Олексія Арестовича, при тому, що в Time не використовується приставка «екс». До речі, сам Арестович, за непідтвердженими офіційними даними, зараз перебуває поза межами України і мешкає в одній з країн Євросоюзу. Зокрема у соцмережах пишуть, що минулого тижня колишнього радника Єрмака бачили у Відні. Арестович, який багато і часто буквально щодня включається до різних ефірів різних інтернет-каналів з відеозв'язку, місце своєї нинішньої дислокації не розкриває. А ось резонансну публікацію в Time вчора прокоментував у Facebook. Причому коментар цей наскрізь пронизаний персональними випадами на адресу нинішнього господаря Банкової: «Спочатку хтось поводиться як диктатор і замість того, щоб піти нормальним шляхом прискореного розвитку, обирає стагнацію. Згодом хтось плодить масову корупцію. Потім хтось плодить ненависть до будь-якої думки, відмінної від своєї. А потім – через півтора роки – настає осінь, і у відносинах із Заходом, і з власним народом. І скільки реальність не заперечуй, вона від цього нікуди не дівається. Одна із стадій цього заперечення реальності – спроба звинуватити у всьому проклятих Шустерів. Замість того, щоб подивитися собі у вічі. У статті Time проступає неприємний і невиразно знайомий образ: залишений усіма диктатор, що блукає по закутках бункера, не бажає глянути в очі реальності і істерично вигукує про швидку перемогу, досягти якої він нездатний. Авторитарний тип, якому боїться сказати правду його оточення. Ні, це не пряма паралель із Гітлером. Я розмовляв із Саймоном особисто кілька разів, він ніколи не провів би такої паралелі. Але художник він блискучий і момент істини спіймав чітко: не в паралелях, а закономірностях. Усі диктатори, що відірвалися (в ім'я своєї фантазії) від реальності, закінчують однаково. Ця стаття засуджує Зеленського до самотності та суду історії – до самотності, нарікати на яку йому нікому, крім самого себе».

Тобто, як бачимо, колишній єрмаківський радник, у оцінках себе, м'яко кажучи, не стримує. Подейкують, Арестович наразі веде переговори з деякими українськими олігархами щодо спонсорування його майбутнього партійного проекту. І, судячи з риторики Олексія, будувати свою політкар'єру він має намір різко критикуючи владу і, зокрема, президента. Однак оскільки виборчий маячок на політичному горизонті поки що не проглядається, аналізувати шанси та перспективи партії Арестовича немає сенсу.

Тому повернемося до резонансної публікації в Time, яку до експертного середовища оцінюють під різними кутами. Наприклад, політолог Володимир Фесенко констатує: «Сама стаття дуже неоднозначна і суперечлива. Деякі тези, наприклад, про «наступ на Горлівку» викликають відвертий подив і, мабуть, є наслідком ефекту зіпсованого телефону в комунікаціях автора статті. Щодо тональності статті та коректності багатьох оцінок у ній теж багато питань. Якщо почитати відгуки на цю статтю, але не читати саму статтю, то може здатись, що різні коментатори читали різні тексти. Кожен коментатор знаходить у цій статті щось своє та реагує лише на те, що йому сподобалося чи не сподобалося. Реагують зазвичай емоційно, аніж раціонально. Можливо, це через те, що сама стаття досить емоційна, драматична нота у ній явно акцентована. Багато хто сприймає цю статтю через своє ставлення до Зеленського. Звідси і той парадокс, який часто сприймають негативно і люди з команди Зеленського (наприклад, секретар РНБО Данилов), і деякі критики президента України (цим не подобається певне співчуття автора статті Володимиру Зеленському в нинішній ситуації)».

«Насправді ця стаття не так про сьогоднішні проблеми президента Зеленського, а про ту драму, яку зараз переживає наша країна, і як це сприймається керівництвом України. Критики Зеленського вбачають у цій статті лише тему корупції, яка насправді не є головною у цьому тексті. Сама стаття різноманітніша за змістом та проблематикою. Зокрема, в ній йдеться про драматичний вибір, що швидко насувається: як нам воювати і діяти далі, якщо Збройним Силам України критично не вистачає ресурсів для більш ефективного ведення війни? Більше мене здивувала теза, яку я чую і читаю навіть у деяких колег-політологів, що нібито ця стаття є сигналом Україні з боку Заходу. Слухайте, не треба сприймати кожну статтю у західних ЗМІ як «сигнал Заходу». Це вже якийсь примітивний та неадекватний штамп. Сигнали України Захід (США, ЄС, G-7) надсилає через заяви та конкретні дії своїх офіційних осіб, державних та міждержавних структур та через конкретні документи щодо України, а не статті в газетах та журналах. Статті у західних виданнях – це не позиція Заходу, а скоріше відображення різних настроїв та оцінок, які зараз знаходяться на Заході щодо України та нашої війни проти російської навали. Це медійне дзеркало може бути трохи викривленим, іноді каламутним, дружнім до нас або критичним, але завжди суб'єктивним. Не потрібно розглядати відповідні статті як істину в останній інстанції або як ворожу провокацію (хоча іноді такі підозри виникають), їх просто потрібно брати до уваги, аналізувати та робити необхідні висновки для нашої практичної політики у відносинах із Заходом та у роботі з громадською думкою. у західних країнах», - підсумовує Володимир Фесенко.

У свою чергу військовий експерт Антон Павлюшко зазначає: «З усього інтерв'ю Саймона Шустера мені найбільше не сподобалося, що в ОП у когось нібито була ідея сходити у жовтні захопити у росіян Горлівку. І взагалі, ці посилання на те, що політики можуть віддавати якісь накази... Звідки це все? Ну і ця манера подачі інтерв'ю з купою цитат від когось, але не скажемо від кого. Тобто взагалі щось перевірити не можна. Просто ви або вірите автору тексту, або ні. Я чомусь не дуже вірю всім західним журналістам, які колись працювали у Москві. Нагадаю, що батьки Саймона Шустера втекли з СРСР від, пробач Господи, колективного «дагестану» і за ковбасою, але на місці хлопчик виріс і зрозумів, що хоч якусь кар'єру можна зробити якраз паразитуючи на російській темі + знання російської + якраз економіка у росіян росла, тому можна було як західний журналіст прожити круті роки у звичному середовищі, але бути все ж таки західним експатом у цій вашій немитій Росії. Тому стаття та її зміст дуже погані. Висновки робити рано. Очікування на теплу зиму. Чекаємо на F-16, які збільшать втрати росіян».

Якщо говорити про фронт у контексті публікації в Time, то слід зазначити явну однобокість аргументів пана Шустера, якого, до речі, президент Зеленський свого часу нагородив орденом «За заслуги ІІІ ступеня». У статті немає реальних та повно викладених причин, чому саме забуксував український наступ. Автор мовчить про найчастіше черепаші кроки Заходу і постійні сумніви щодо ухвалення рішень з військової допомоги Україні. Очевидно, що викладення цих причин суттєво змінило б акценти в публікації і дало б не емоційне, а логічне пояснення змісту обкладинки Time про самотність українського президента.

На цьому акцентує і голова правління Центру конституційного моделювання Геннадій Друзенко: «Війна забуксувала в кривавій м'ясорубці. Більше того, психологічно для значної частини українців вона пересунулася кудись далеко. Так, більшість із нас досі активно донатять, волонтерять, вірять у ЗСУ, але черги у військкомати залишились у далекому минулому. Усі, хто прагнув воювати, давно на війні, на небі чи у шпиталях. Також пробуксовує міжнародна підтримка України. Нам ніби дають зброю, яку ми просимо, але дають так, щоб ми не програли – для перемоги її явно не вистачає. Як усе більше не вистачає мотивованих бійців, які вміють цією зброєю користуватися і прагнуть взяти її до рук. Листопадовий номер журналу Time вийшло з підзаголовком-анонсом головної статті на обкладинці: «Самотня боротьба Володимира Зеленського». Ця назва пояснює інше: «Пройшло близько двох років. Росія все ще контролює п'яту частину української території. Десятки тисяч загинули. Світова підтримка війни скорочується». Нам дуже хочеться вірити, що ми виграємо війну. І ця віра дуже потрібна, щоби цю війну не програти. Але віри у ЗСУ вже мало. Або країна дійсно почне ставати на військові рейки з усіма лихами та тяготами великої війни, коли війна знову стає всенародною, як на початку, або ми маємо прийняти перспективу переговорів. Бо ніхто не любить довгих воєн».

«Зеленському треба нарешті зрозуміти, що без радикальних змін усередині країни він змушений буде домовлятися з Путіним. І це буде його політична смерть. Стаття в Time, в назві якої винесена цитата українського президента: «Ніхто не вірить у нашу перемогу, як я вірю! Ніхто!», має стати холодним душем для нього. Його акторські таланти більше не зачаровують світ. Його ораторське мистецтво втратило своє чаклунство. Чим довше буксує війна у кривавій м'ясорубці, тим менш охоче допомагатимуть нам друзі та партнери. А це означає, що настав час робити ставку на внутрішні ресурси. Настав час продемонструвати своїм співгромадянам, що президент готовий розпочати війну на внутрішньому фронті, на фронті радикальних реформ. Війну проти кричущої корупції, соціальної несправедливості, вбивчої бюрократії та буйної реінкарнації радянщини у всіх сферах життя. Ключ до перемоги на фронті лежить у радикальних реформах у тилу. Але для радикальних реформ усередині країни президенту потрібна радикально інша команда, ніж та, з якою йому комфортно працювати та з якою він пройшов 20 місяців війни. І це для нього найбільший виклик та найбільше випробування. Бо вірність, зухвалість і навіть креативність не гарантують системність, глибину і чесноту. Для радикальних реформ президентові потрібні соратники, які мріють про згадку у підручниках історії, а не про маєток у Кончі-Заспі. А таких поки що навколо Зеленського не густо... Я не маю жодних сумнівів, що Зеленський одержимий бажанням перемогти путінську Росію. Але увійти в історію президентом-переможцем він зможе лише ставши президентом-реформатором. А з цим він, на жаль, має великі проблеми», - підсумовує Геннадій Друзенко.