Про лабіринти високої кремлівської мовної політики

Коли Путін ще тільки починав вправлятися у хамстві відносно Заходу взагалі і міжнародних організацій – зокрема, мені потелефонував мій колега з Української редакції «Радіо Свобода» у Празі.

Михайло, так звали колегу, був дуже досвідченим журналістом, з добротною політологічною освітою, яку він отримав у Штатах і в Римі, зі знанням кількох мов. Американець українського походження, причому вихований у послідовно патріотичному дусі, російську мову Михайло вивчати не мав ані можливості, ані бажання. Наприклад, модний серед його університетських однокашників роман Достоєвського «Преступление и наказание» - ну, там де мещанін, зовсім як Байден Путіну говорить Раскольнікову: Убівца! – так от, цей роман Михайло читав у англійському перекладі.

Що там Путін казав з приводу спостерігачів на виборах? – спитав мене Михайло.

Радий бути корисним колезі, я почав розумувати над категоричною відмовою Путіна сприйняти вимоги Бюро з демократичних інститутів і прав людини, заходився конструювати складні геополітичні схеми, прогнозувати можливі реакції й наслідки…

Добре-добре, - нетерпляче перервав мій напрям думання високий Михайло. – Це зрозуміло. Але причому тут капусняк?

Капусняк? Який капусняк!?

Казав Путін про капусняк, точно казав!

Впевнений, що мій високоосвічений колега щось безнадійно переплутав, я все ж таки вирішив переслухати фрагмент щорічної прес-конференції Путіна.

Михайло майже не помилився. Відповідаючи на запитання кореспондента «Известий» Путін хамовато заявив, що абревіатура Бюра з демократичних інститутів і прав людини «неблагозвучна для російського вуха» і під улесливе гигикання присутніх глузливо підсумував: "Пусть жену свою учат щи варить!"

Синхроністка переклала «щі» як «cabbage soup», який чиказька Михайлова мама, народжена у Бережанах, завжди називала капусняком.

І все це остаточно заплутало колегу у лабіринтах високої кремлівської політики.